Боляче. Дуже боляче. Та не так біда, що дуже, а біда, що постійно. Як втомив вже цей постійний біль. Нога болить... Дивишся. Пильно дивишся. Горить Дніпро і горять Суми. Дітей вбивають. Як змучують смерті дітей. Зрада навколо. Куди не кинь, скрізь зрада, і як воювати, коли ті, на кого сподівались - перші ж зраджують? Ладно, думаю. Дай, подивлюсь серіал. Мені можна, я на лікарняному. Дай, думаю, оберу світ фентезі. Там все як в казці. От в казку і порину.... стогнуть поранені в бою. Їм боляче, дуже боляче. Мать вашу так, як я це розумію. Он в нозі стріла стирчить. Горять міста й поселення. Дітей вбивають. За що - дітей? Навколо зрада. Куди не кину оком втомленим по серіалу - всі служать темним силам, продались, падлюки. І віриш лише в те, що чисті й непереможні герої нагнуть всіх зрадників і повбивають всіх ворогів. Блін, третій сезон віриш. Втомився. Нічого нового у казці. І чого я сюди поринула? Та ну його в жопу. Піду до дійсності. Тут все простіше. Тільки нога болить. Нічого, колись же пройде.... і дітей вбивають.