2/3
«Гасперіні? Попри те, що він великий тренер, у мої важкі моменти він завжди був поруч. Зателефонував мені, коли я був у «Мілані». Сказав триматися, що йому подобається, як ми граємо. Він завжди був поруч. Ми трохи схожі, у нас сильні характери. У мене з ним завжди були позитивні моменти. Підемо разом повечеряти на 100%. Це честь: Гасперіні після Саккі належить до тієї категорії тренерів… Він приніс щось нове. Багато моїх колег намагаються робити те, що робить він, але рідко виходить. Він безперечно приніс зміни».

«Повний стадіон? Мені його бракує. Я вже казав: для мене футбол без уболівальників… Ви зрозуміли, це не футбол. Уболівальники — важлива складова гри, вони підбадьорюють і допомагають викладатись більше. Грати на порожньому стадіоні — це не футбол. Зараз ми страждаємо від того, що не маємо на стадіоні вболівальників, які нам допомагають».

«Лотіто? Це легенда, що я постійно з ним сварюся. Як футболіст я наробив дурниць, але відтоді, як працюю тренером, сварюся рідко. Мені подобається діалог: ми робимо разом те, про що домовляємося. Я сварився мало, мені подобається говорити з справжніми людьми, які тримають слово, коли ми про щось домовляємося. Не люблю, коли мене водять за ніс. Такі в нас стосунки з Лотіто. А коли в повсякденній роботі щось не виходить, треба поговорити. Він геній, у нього неймовірний інтелект. Що ж до динаміки в команді… про це треба говорити, інакше проблеми вилізуть пізніше. У Лотіто 4–5 телефонів, з ним важко (сміється, прим. ред.). Він президент, для нього двері завжди відчинені. Краще, щоб він говорив усе гравцям в обличчя, приходив на поле й розмовляв там. Це краще, ніж читати щось у газетах».

«До Лаціо я прийшов після досвіду, який мені дорого коштував і завдав болю. Збірна була неймовірним ударом. Мені хотілося одразу почати знову, я кілька років працював за кордоном, і мені це подобається. Подобається занурюватися в різні культури. Це були важливі досвіди. Лотіто я відмовляв 2–3 рази, цього разу погодився, бо команда була в скруті, і я думав, що гравці можуть дати мені щось. Мене переконали. Ми добре стартували, дорога довга. Але я пишаюся хлопцями, які багато віддають. Ми провели збір у Формелло, була пекельна спека. Це було надзвичайно важко. Бачити, як хлопці тренуються так, без скарг і не здаючись, я відчув, що тут є щось особливе».

«Фраттезі — гравець, якого мені пощастило тренувати в збірній. Під час тих зборів я завжди казав йому, що він має ухвалити рішення. Для мене він був важливим гравцем і не мав задовольнятися малим. Це особливий гравець, з цілком конкретними якостями. Я казав йому, що він має брати на себе відповідальність. Ми на ринку могли зробити мало, і для нього вибрати Лаціо було неймовірним кроком. Такі в нас стосунки. Радий, що він узяв на себе відповідальність, з поваги до власної кар'єри».

«Нуну Тавареш? Є лише один гравець його рівня — Нуну Мендеш. У нього є все, але він не забезпечив кар'єрі стабільності. Спочатку було не все гладко, були моменти напруги, і не лише з ним. Я ненавиджу людей, які мають талант і нічого не роблять, щоб удосконалюватися. Мій шлях був іншим, я був слабшим за інших. Мені важко терпіти тих, хто має талант і марнує його».

«Я пам'ятаю багато речей, якими не пишаюся як футболіст. Я проживав матчі з величезним запалом і неймовірним адреналіном. Іноді змінююся одразу, коли передивляюся себе, не можу на це дивитися. У мене син, йому 19, і відколи він був малим, показував мені багато з того, що я робив на полі. Було важко пояснювати йому, що треба поводитися добре, але я був непереконливим (сміється, прим. ред.). Я б не хотів Ґаттузо у своїй команді».

«Пригоди як тренер я собі шукав сам. Мені добре вдома місяць-два, потім стає важко. Мені пощастило зустріти особливу жінку… Але потім мені бракує адреналіну, бажання. І тоді вирушаю знову. Найбільше задоволення в цій професії — коли береш групу, і хлопці стають кращими».