🙂

Вітаю, друзі! Сьогодні говоримо про то, як дорослі можуть свідомо чи несвідомо вплинути на появу у дитини патологічного сорому.

🤔

В нормі сором, як один з фільтрів між несвідомою та свідомою частинами психіки, допомагає нам інтегруватись в соціум. Ми фільтруємо через імовірне відчуття сорому наші дії, що допомагає сформувати розуміння соціальних норм. Але ми чітко розуміємо різницю, коли людині може бути соромно через то, що вона вела себе некультурно, і між тим, як дитині може бути соромно через, наприклад, навчання, де головною є думка «я боюсь осоромити маму».

😮

Так, одразу на думку приходять приклади, де мама вчителька в школі (або вивчилась на вчительку), і починає накачувати дитину тим, як важливо писати ідеально, вириває сторінки з зошиту за не ідеальний почерк, і постійно вихвалюється всім навколо, які успіхи у її дитини.

🧐

Така поведінка вкладається в концепцію нарцисичного розширення з боку матері, де вона переживає дитину, як нарцисичне продовження себе, через що всі упсіхи дитини є успіхами матері.

😖

Але не тільки цю частину матір переживає, як свою, бо цей спис двосічний. З одного боку роздування відчуття власної [перебільшеної] значущості/важливості (self-importance) через успіхи дитини, з іншої — сором за всі дії, за які така матір може відчути сором.

😞

І ось момент, коли матір цей сором відчуває, це провалює її у відчуття тотальної нікчемності та безсилля, через що вона через проективну ідентифікацію свій сором вкладає в дитину. Так і з’являється патологічний #сором у дитини, який далі може впливати і на доросле життя.

😔

Я пропоную в материнстві та батьківстві уникати слів «сором», «провина» та інших паразитів, які дають батькам уникати своєї відповідальності за свої неопрацьовані внутрішні конфлікти.

🧠 ЛяТелепатe - Психологічна допомога, тренінги🪷