#книговідгук_історикаАвтор: Еріка Манн🇩🇪

Назва: "Школа для варварів"

Видавництво: "Лабораторія"Перекладачка: Світлана БрегманДе закінчується освіта і починається пропаганда? Чи, можливо, ця грань відсутня? В контексті тоталітарної освіти можемо ствердно сказати так: освіта є пропагандою, а пропаганда – освітою.

Книга Еріки Манн «Школа для варварів» - яскраве і доволі просте пояснення того, як працювала нацистська освіта. Ця книга не є монографією чи науковим дослідженням. Праця Еріки Манн не є навіть ретроспективним поглядом – вона написала у 1938 році дочкою відомого німецького письменника Томаса Манна. Батько та донька були противниками німецького націонал-соціалізму, і після 1933 року змушені були виїхати з Німеччини, але, звісно ж, продовжували слідкувати за тим, що відбувається на їх батьківщині.«Школа для варварів» дуже емоційна, місцями занадто різка, іноді – занадто гіперболізована, місцями дуже спрощена. Тут варто розуміти, що Еріка Манн писала "Школу для варварів" в часи, коли поразка нацизму не виглядала вірогідною в найближчій перспективі. Нацизм був більш ніж реальний, а шанси на демократичну Німеччину - мізерними.Це одночасно і плюс і мінус цієї книги – вона написана людиною «з середини епохи», що переживала нацизм в режимі реально часу, а не ретроспективно про нього писала.

Книга поділена на кілька великих блоків – сім’я, історія, політика, молодіжні структури та культ особи Гітлера. В кожен з цих блоків Еріка Манн вписує алгоритми, які працюють з дітьми (та їх батьками). Школяр-підліток нацистської Німеччини має ставити сім’ю та Бога на друге місце, бо перше має бути зайняте Великою Німеччиною та її Вождем – Адольфом Гітлером.В книзі багато практичних історій, які дозволяють зрозуміти, як нацизм працює з молоддю – від математичних задач про швидкість ракети, що летить на Лондон до мілітаризації дитинства через ігри та іграшки.

Німецькі діти не граються ведмедиками, вони граються танками. Німецькі діти не грають ввечері у футбол, вони ходять на збори в Deutsches JungvolкНімецькі діти не слухають батьків, вони слухають своїх лідерів у Hitlerjugend чи Bund Deutscher Mädel. На уроках історії вони пишуть твори про те, як страждають їхні «одноплемінники» у Польщі чи Чехії, а на заняттях з німецької мови вишукують «іноземні слова», що засмітили чистоту мови. Насправді це дуже хороша праця, що показує, як працює освіта в тоталітарному суспільстві. Не скажу, що вона стала для мене відкриттям, але кілька практичних задач і завдань змогли здивувати. Так, це не монографія, тут нема статистики чи доконаних фактів. «Школа для варварів» -публіцистичний, дуже емоційний твір, але йому можна вірити. Він не звучить, як гіперболізована фантазія. Щось з цієї книги можна взяти й нам. Освіта – це завжди про тонку межу між вихованням і пропагандою, між формуванням здорового громадянина і вихованням вірного пса нації/парті/релігії.

Еріка Манн нагадує – від нацизму не застрахований ніхто. Будь-яка країна, будь-яка нація через сукупність подій та факторів, може перетворитись на Німеччину 1930-х. Нацизм – не унікальний, він – універсальний для всіх, лише варто вчасно його помітити. На жаль, далеко не всі суспільства здатні це зробити, що сто років тому, що сьогодні. Хтось читав? Які ваші думки/враження?