Я — Бик Ніневії. Я народився в каменоломнях біля річки, великої річки... Як безформний блок, моя субстанція була доставлена на своє місце; там руки хитрих робітників створили мене;... різець вирізьбив моє вухо, і я почув; інструмент відкрив мені очі, і я побачив... Поруч зі мною був товариш, як і я; ми вдвох охороняли поріг... Я відчув себе охоронцем історії нації, символом її могутності, і ця думка закарбувалася на моєму обличчі посмішкою, яка триває досі, горда та урочиста водночас... Звуки музики вражають моє вухо, спів і чуттєвий танець; більше немає бойової машини, гуркоту армій і криків переможців... Довго нас тримали чужинці; і поступово краса стародавньої роботи зблякла: стіни руйнувалися, дахи гнили... Зрештою, будівля захиталася і впала; в іншому місці вогонь завершив роботу завойовника; ми залишилися напризволяще наодинці з мовчазною руїною... Зрештою, земля, що покривала її, впала... Невдовзі з'явився хтось [археолог], який здавався лордом... Радість була на його обличчі, коли він дивився на мене... у мовчазному, спокійному погляді я прочитав свій змінений стан... мій довгий сон, моє безславне пробудження, і я відчув своє падіння. І мій сором був ясним... Я був засмучений, бо моя гордість впала. Мене знесло до моєї власної стародавньої річки... Мене багато днів кидали по бурхливих водах. Тепер я стою в чужій країні [Англії]... Кажуть, я далеко від свого зневаженого дому, у місті [Лондоні] гордішому, більшому, славнішому, ніж моє рідне королівство; але не хваліться, пихаті створіння хвилини. Я пережив багато могутніх королівств, можливо, мені судилося пережити ще одне. (McCall 1995: 196–97)