Ще ніколи мій день народження не припадав на день жалоби.Мені сьогодні 37. Ще один особистий рік позаду. Цього року я занадто часто забувала про те, як зі мною не можна. Занадто рідко казала «ні». Але все ж зуміла отримати «так» від омріяного видавництва. Не завершила рукопис другої частини трилогії, бо після заповітного «так» накинулася на редагування першої. Написала повість у збірку роментезі, яка вже вийшла друком. Якщо будете йти повз стенд Букбанди на «Книжковій країні» і вам засліпить очі, знайте, то сяє обкладинка «Часу тіней».Дуже багато вчилася. Мала ще більше проблем зі здоровʼям. Вилікувала гастрит, але досвід такий собі, нікому не раджу. Завжди вважала роботу своєю найміцнішою опорою, але цього року опору добряче розхитало. Важливі люди зникали з мого життя. Ще більш важливі залишалися поруч. Люди — це мій найцінніший скарб. Зловила себе на цій думці вчора на «Книжковій країні», спостерігаючи, як двоє моїх друзів ледь не бʼються через те, що обрали мені на подарунок однакову книжку.Люди поруч це мій скарб. Моя сила, моя сміливість.Тож дякую, що зі мною🤍