Монахиня завела мене до невеличкої кімнатки і запропонувала зачекати, поки Мати Тереза домиє котли. За кілька хвилин вона ввійшла до кімнати і сіла на стілець поруч зі мною. Попри похилий вік і крихку тілобудову, в ній відчувалася незламна сила духу. Життя, сповнене нестатків, залишило глибокі зморшки на її обличчі, однак її очі залишалися чистими й невинними, як у дитини. Незважаючи на велику зайнятість, вона знайшла час поговорити з таким незначним відвідувачем, як я. Її голос лунав тихо, але слова йшли просто від серця: «Найбільша проблема у світі — це голод. Не голод тіла, а голод серця. Від нього страждають усі — і бідні, і багаті. Усі вони самотні, і всі прагнуть любові». Погляд її проникливих очей відчинив моє серце, і слова проникали в саму глибину моєї свідомості.«Лише любов Бога може втамувати голод серця. Іншого способу не існує. Нагодувати голодних зовсім нескладно», — вона зробила жест, ніби перекреслюючи всі свої заслуги в цій справі. — «Набагато важче наповнити зголоднілі серця людей любов’ю до Бога. Складність полягає в тому, що дати цю любов іншим може лише той, хто сам чистий серцем».Уривок з дивовижної книги «Подорож додому» Радханатха Свамі.