Була у подорожі. Почала з робочої, закінчила туристичною. Ця мандрівка, в першу чергу, виявилася не про відкриття і дослідження нових локацій, їжі, традицій, людей і того, що зазвичай передбачають подорожі (доволі цінних та приємних аспектів, мушу зазначити,)… а про усвідомлення такого явища як дружба. Все почалося з питання моєї милої компаньйонки Марини: «а про що для тебе дружба?». Прикро визнати, але відповіді у мене не було… Ну і потім ходила і декілька днів шукала її. То виявилося, що для мене дружба - це про відсутність необхідності бути не собою і при цьому залишатися безтурботною щодо цього. Так, tricky, адже не завжди і в спілкуванні з собою можна цього досягнути😅 Але як є) + це давати ці ж можливості людині, з якою дружиш. Наскільки утопічно прагнути так почуватися поряд із людиною? Наскільки велика ймовірність так почуватися поряд із людиною? Скільки сміливості треба мати, щоб хоча б спробувати так почуватися поряд з людиною? Чи треба буде привчати свою майбутню дитину в ситуації коли хтось говоре «по тебе прийшла подруга твоєї мами», відповідати, що у мами нема подруги?

😆

Just joking😅 #ототаке