Вчора Білл Гейтс опублікував велике есе про те, як нам пережити AI transition.
Тема obviously дуже моя, тому розказую своє враження, залишаю лінк на матеріал і чекаю на ваше))

➡️ Отут – https://www.gatesnotes.com/a-turbulent-ai-era-and-critical-choices-to-make

* first things first – мені подобається його читати. Але, звісно, є і моментики)

Перший поінт, який я для себе підкреслила:
“None of our current institutions were designed to handle a technology that spreads so fast and touches so many parts of our lives.”

Тобто, AI одночасно з’являється і породжує купу викликів чи не в кожній сфері: employment, освіта, податки, security, медицина, енергетика, інфопростір – але державні і ринкові системи все ще намагаються обробляти кожну з цих проблем окремо.
І тут з’являється моє АЛЕ – але його основне рішення – тоді треба створити ще кращі інституції, змусити держави координуватися, а США і Китай домовлятися про shared norms.
Як на мене, це аж надто утопічно.
Мені не подобається, що весь його план / сценарій все одно тримається на тому, що усі у світі в критичний момент почнуть діяти достатньо раціонально, свідомо і в інтересах суспільства. Камон)) Може, краще брейнстормити план виходячи з реального світу?

Другий цікавий блок - jobs.
У відповідь на те, що AI буде кращим за людей у все більшій кількості задач і скорочуватиме кількість робочих місць, Гейтс пропонує частину роботи залишити “Human Reserved” + перебалансувати податки так, щоб сама система не стимулювала заміну людини машиною.

Оцей другий поінт мені genuinely дуже зрезонував. Оподатковувати AI tokens і роботів дійсно звучить, як реалістичне рішення, яке дасть нам трохи часу на перебудову.
Бо зараз найняти людину для бізнесу в податковому сенсі дійсно менш вигідно, ніж впровадити якесь ШІ рішення + це чи не єдиний поінт в есе, який звучить як конкретна і більш менш реалістична для екзек’юції пропозиція.

А от з Human Reserved у мене є питаннячка. Я теж багато думаю про цінність людської праці й про речі, де human touch має залишатися цінністю сам по собі. Але - давайте зарезервуємо частину роботи для людей - звучить надто ефемерно. І він же сам одразу ставить питання: хто це визначатиме? за якими критеріями? як контролювати? що робити, якщо одна країна це регулює, а інша ні, то як бути? Тобто питання класне, безумовно, але чи має це питання відповідь - таке враження що між рядків написано ”ні, не у нашому світі”

Коротше, головна суперечність усього есе для мене: ми визнаємо, що наші інституції не встигають за технологією, ринки стимулюють автоматизацію, держави конкурують між собою, але сам план будується на тому, що ці ж інституції, уряди, корпорації, Штати, Китай і суспільство somehow вчасно домовляться про правила в інтересах людей))

Такі мої враження і думки після прочитання, буду рада почути ваші 💚

• Marketing Edition — авторський блог про маркетинг, бренди та сенси.