А можна мені іноді понити? Чи краще не треба? Моя колега по тренерській діяльності Євгенія Бардіна каже, що читачам постів хочеться читати про себе, а не про болі автора.А я от спробую забити сьогодні на цю істину, з якою абсолютно згідна, і понию. Понию про те, як тренеру буває складно після тренінгу, у який він вклався з головою - як ти доповзаєш додому, горить шрам на голові від старої травми, печуть очі, хочеться спати, але ти щаслива за неймовірні відгуки групи, відкриваєш знову компʼютер і починаєш розсилати обіцяні матеріали і готуватись до завтрашнього тренінгу. Понию про те, що вартість комерційних тренінгів в рази більша, ніж в громадському секторі, але я б ніколи не проміняла можливість працювати саме з цією аудиторією. Щаслива неймовірно що маю таке потужне хоббі, і трошки в шоці, що 2 місяці розписані тренінгами майже щодня. Понию про те, що важко усвідомлювати, що є люди, які лізуть у тренінгову діяльність не розуміючи насправді що таке тренінг. Вони мало що з себе уявляють, не проходили курси тренерів, і навʼязують довірливій аудиторії різну дурню, яку мені доводиться з учасників вибивати. Але ж які чудові очі цієї аудиторії, коли приходять в їх голови усвідомлення!!!Дякую всім дотичним, хто відкрив у мені тренерку, повірили у мене, підсвітили шляхи, дали рекомендації і продовжуєте радити так добре, що найближчим часом готуюсь до 2-х відряджень у Київ!!!Дякую вам, читачі, що таки маю можливість понити. Обіймаю кожну та кожного!🛢️Все про бізнес від Анастасії Коробової. Дружити запрошую тут