"Вічне сміття" чи "вічна пам'ять"?Прочитайте цей допис і поширте його, будь ласка. Розкажіть родичам, сусідам і знайомим. Могили наших близьких – не смітник, погодьтесь. Але чому ж тоді наші комунальники щороку вивозять із кладовищ тонни пластикового сміття? Штучні квіти і вінки – це не пам’ять, це знущання. І з мертвих, і з живих. Ми йдемо на могили близьких, щоб висловити повагу, але разом із пластиковими вінками приносимо небезпеку, яку часто не помічаємо. Чи знаєте ви, яке "життя" пластикового вінка на могилі? Коли на нього світить сонце, випаровуються фталати – речовини, які надають пластику гнучкості, але шкідливі для гормональної системи. А коли йде дощ, то змиває з вінка фарбу, яка має у складі важкі метали і це все потрапляє у підземні води. А чи знаєте ви, що відбувається з пластиковим вінком після того, як він потрапить на сміттєзвалище? Він не стоїть там сотні років, а розкладається на мільярди частинок – мікропластик. Ці крихти ніби хімічний магніт вбирають у себе всю найгіршу отруту зі звалища. Тоді цей токсичний коктейль просочується в ґрунт і потрапляє в підземні води, а звідти прямо у колодязі та річки.Чи очікуємо ми на це, коли ставимо штучні квіти? Ми міряємо повагу не пластиком . Кому ті «вічні» пелюстки треба? Землі вони не треба, душам тим паче. Є купа альтернатив – живі квіти, тканинні, паперові. Посадіть маленьку рослину на могилі. Бо пам’ять – вона в серці, а не в поліетилені.