Джерело
Книжкові клуби | Літературні розваги на Саксаганського 📚 У XIX столітті у Києві на вули...
816 Охват/переглядів
2025-01-27 10:05
Повідомлення №1520
Літературні розваги на Саксаганського 📚 У XIX столітті у Києві на вулиці Саксаганського мешкали поблизу Косачі, Лисенки та Старицькі. Вони добре товаришували, проводили час разом та навіть 1888 року утворили свій літературний гурток — «Плеяду». Учасниками, окрім згаданих сімей, були також Максим Славинський, Володимир Самійленко, Одарка Романова, Грицько Григоренко. У межах об’єднання створювали переклади зарубіжної літератури, планували видання календаря-альманаху, брошур, а також читали й обговорювали прочитане, писали критику на нові твори.📖 Оксана Старицька розповідала, що збиралися гуртком не тільки для праці, а й просто, аби побачитись, побалакати, побавитись, але в такій компанії й розваги, звісно, мали літературний характерНаприклад, вправляючись у письмі, вони створювали оповідання за обраним словом, яке називало визначене «журі» («навіщо», «понеділок», «нема» — слова були випадкові й різні). На все про все учасники мали кілька годин, причому писати мусили всі, зокрема й ті, хто не мав письменництво за фах. Саме на таких «конкурсах» Леся Українка написала низку своїх творів, як-от «Пізно» чи «Голосні струни», які згодом побачив і світ. У такий спосіб на зібраннях обговорювали «найсвіжіші» твори, буквально з-під пера автора(ки)📖 Були й інші літературні розваги, до прикладу, хтось із присутніх починав оповідання, але переривав його в найцікавішому місці, передаючи хустку іншому. Той продовжував і передавав наступному в найнесподіванішому моменті історії. Зібрання нерідко доповнювала музика та, звісно, чай з пирогами — їжа та напої майже завжди супроводжували подібні зібрання ✨ Соцмереж не було, на фейсбук до автора не підеш, залишити відгук в Goodreads чи Rork ще не можна було, тож Леся Українка, окрім офлайн-зустрічей, також висловлювала свою думку щодо творів у листах. Зокрема й особисто авторам, як-от Агатангелу Кримському — про його роман «Андрій Лаговський», критикуючи об’єктивацію жінки в тексті