Повідомлення telegram каналу - @kliati_pereklady

Подеколи життя підкидає несподівані збіги. Якось у перерві на роботі у час спочинку в скверику пристав один молодик. Ймовірно, під чимось, але то не суттєво. Цікавіше те, що в руках держав Мауса Арта Шпіґельмана. І перше, з чого почав розмову: який гарний роман. Звісно, роман гарний, позаяк я тоді теж його читав. Щоправда у молодика — московський примірник, а в мене — український. Той пан ще багато був ладен розказувати, проте з мого виразу він зрозумів, що стомив мене. Відтак прямо спитав: якщо він мені набрид, то може піти. Я теж прямо сказав, що набрид і хай би йшов. Відтоді його не бачив. Навіть не знаю, чи дійсно він читав ту книжку...
До чого ця історія? А треба ж із чогось почати допис про Мауса. 😅
У минулім дописі говорив, що не конче перебирати помилки оригіналу. Якщо можеш зробити ліпше — роби. І тут зробили. Ох, як зробили.
Маус. Сповідь уцілілого — це власне і є сповідь батька автора мальопису про нацистську окупацію Польщі. Події розгортаються в сімдесятих, а спогади — з тридцятих по сорокові минулого століття. Конфлікт батьків та дітей проходить червоною ниткою. Уцілілий Владек Шпіґельман після голокосту навіть у мирні часи економить продукти, не викидає речі, тягне дроти з вулиці додому замість купляти в крамниці, береже кожну крихту й копійку. Навіть сірники в нього під облік. Цього не розуміє його син Арт Шпіґельман. І це не дивно: він не зростав у таких умовах.
Нам не далекі такі конфлікти: уцілілі після голодомору не викидають хлібні крихти в смітник, все доїдають, засаджують кожен клаптик землі, навіть в саду можуть вирощувати городину. Сучасна молодь не розуміє цього. Принаймні не розуміла до початку війни...
Мало того, що нам близька історія та конфлікт, так ще й адаптатори підкреслили його з допомогою діалектів. Батько вживає діалектизми (ймовірно з волинського говору), а в сина подеколи вигулькує сучасний сленг.
Я перевірив: англійською того немає. Щонайменше моїх знань англійської стало на те, щоб такого там не побачити. Цього ж немає і в москалів. Воно й не дивно, бо вони випалюють діалекти огнем даби нє била разлічія. Типовий імперський підхід — перетравити поглинуте. Думаю, що й твір вони сприйняли не так глибоко, як українці.
Та на діалектах добра робота не зупинилась. У творі на кілька сторінок з'являється француз, який погано знає англійську (розумій: українську), і навіть з ним постарались. Його помилки не з розряду моя погано знати англійська, а гарно й реалістично передані.
Відчуваю, що такі речі закономірні: гарні твори в перекладі можуть стати ще кращими, а погані — ще гіршими.
#хвалю #книги
P. S. В коментарях дивіться знятки з мальописа як ілюстрацію роботи перекладачів. Короткий відгук про мальопис тут.