Спогади від В'ячеслава Непрана про події у місті 22 липня 2014 року: «Ніч з 21 на 22 липня 2014 року була напруженою, мов перед бурею. У повітрі вже давно відчувалася тривога, і ті, хто залишився в місті, з нетерпінням чекали на визволення від бандформувань, що тримали його у страху. Засинати доводилося в коридорі, як і в попередні ночі, з келихом алкоголю в руці, намагаючись заглушити страх і невідомість.Всю ніч гучні вибухи розривали тишу, а зранку вони стали ще ближчими. Потім настала дивна тиша — ніби перед великим вирішальним моментом. Ті, хто були ближче до центру, могли бачити, що відбувається навколо, тоді як мешканці околиць і дворів напружено чекали, чим завершиться цей ранок. Виходити на вулицю було страшно — невідомо, кого можна зустріти на своєму шляху.Близько першої години дня надійшли новини: «Наші увійшли в місто». Проте ще три дні в місті панувала тиша. Лунали відгомони боїв за Лисичанськ, а через Донець перепливали біженці, яким сєвєродончани щедро допомагали їжею та речами. І ті, хто виїхав, і ті, хто залишився, з надією чекали на закінчення бойових дій.І лише через три дні, коли через вільний Сєвєродонецьк та Рубіжне рушили колони збройних сил на Луганськ, місто ожило. Здавалося, що таку силу вже ніщо і ніхто не зупинить. Перемога була близько — вона була за нами.»📷: В'ячеслав Непран@kitsunetg