Вчора подивився «Явдоху Павлівну» (1966) Олександра Муратова, його самостійний повнометражний дебют на Одеській кіностудії.Було в мене якесь упередження до цього фільму, як продовження колгоспної теми «Нашого чесного хліба», тільки значно менш талановитого без дружини Кіри. «Явдоха Павлівна» ж виявилась, як на мене, етапною роботою українського кінематографу. Кіно виглядає (оператор Володимир Снєжко) і звучить (композитор Олег Каравайчук) дуже добре, але важливіша і цікавіша тут проблематика. Якщо не помиляюсь, це другий (про перший, який наразі втрачений, напишу згодом), і напевне останній в українському доперебудовному кіно ігровий фільм про культ особи. У 1960-ті в радянському кіно на короткий проміжок часу стало можливо доволі обережно говорити про репресії, реабілітацію, згадувати сам культ. В українському кіно такі розмови були значно складніше втілити, ніж у російському, через подвійну цензуру – республіканську і всесоюзну. Тому такий фільм був справжньою подією. Подією, яку неосталінізм прийдешнього застою прирікав на забуття і до якої перебудова у свою чергу не поверталась, адже це не було «полочноє» кіно.Саме імʼя Сталіна у «Явдосі Павлівні» не називають, проте його погруддя грізно супроводжує на екрані сумнозвісну «лисенківщину» – переслідування політично неправильних поглядів у галузі генетики зі своїм мінікультом академіка Трофима Лисенка. Зречення справи свого життя під тиском і погрозами, публічне присягання вождю, цькування і винесення вироків з трибун конференцій, доноси, страх, зіслання. Фактично все крім фізичної розправи у фільмі зображується чи проговорюється. Взагалі початок роботи над фільмом у 1965 році, лише після кількох місяців, як змістили Лисенка, і наступне забуття стрічки повинно бути (і буде) досліджене.Дивився на ютуб-каналі Одеської кіностудії. Цифрова копія, імовірніше за все за традицією ж Одеської кіностудії скачана з російських торрентів, була занадто темною. Тому сподіваюсь, що ДЦ колись дійде до нового скану. Невпевнений, що саме в українському варіанті і чи український варіант взагалі існує, бо фільм місцями двомовний. У будь-якому разі навіть у наявній версії «Явдоха Павлівна», як на мене, обовʼязкова до повернення в наш кіноканон.П. С. У Муратова у художніх спогадах «Розчахнута брама» є короткий фрагмент про створення фільму, що закінчується несподіваним рейджбейтом. Типу ось чого «Явдоху Павлівну» не показують зараз по українському ТБ, а крутять якийсь шлак типу «Діда лівого крайнього» Осики?