Самоцензура стала невидимим ворогом сучасного західного кінематографа. Якщо гучні скандали із заборонами фільмів привертають увагу громадськості, то тиха епідемія відмови від "складних" проєктів непомітно змінює ландшафт європейського кіно. Про це відверто говорили 17 травня учасники під час панельної дискусії "Framing Democracy: The Power of Film" ("Демократія в кадрі: Сила кінематографа") на цьогорічному Канському кіноринку."Криза демократії нині має два виміри. З одного боку, це зростання авторитарних політичних фігур, які впливають на цілі суспільства. З іншого — реакція суспільства на ці зміни, яку можна назвати передфашизмом. Як реагують інституції, коли хтось вимикає механізми різноманітності, рівності та інклюзивності (DEI) у системі? Як режисер, як ви реагуєте? Мене найбільше лякає м’яка самоцензура, коли люди уникають радикальних проєктів, знаючи, що їх важко реалізувати. Історик Тімоті Снайдер вважає, що суть тиранії саме в цьому, і наголошує, що громадянська та інституційна відповідальність лежить в основі проблеми. Свобода — це не лише принцип, а щоденний акт, зокрема на інституційному рівні. Для європейських суспільних фондів це зараз ключове питання. У США масштаби самоцензури досягли величезних розмірів", — зазначила виконавча директорка Данського кіноінституту Тіне Фішер."Самоцензура — це справді сумно. Йдеться не лише про гроші зараз, а й про ті, які ви могли б заробити в майбутньому", — підкреслила Ліза Драйер, директорка фестивалю FantasticFest, натякаючи, що багато продюсерів відмовляються від політично гострого контенту через страх потрапити до неофіційних "чорних списків".В епоху, коли межі дозволеного в мистецтві дедалі частіше визначаються не художніми, а політичними та комерційними міркуваннями, збереження незалежності кінематографа стає не лише творчою, а й громадянською місією. Детальніше читайте і дивіться за посиланням: https://cutt.ly/7rct7aG5А як справи з політичною самоцензурою в українському кінематографі, що думаєте?Підписатися на Український кіноінститут