Спогади №3Продовження зі спогадів нашого двоюрідного діда (брат діда) про життя в Херсоні під час окупації 1941-1944 рр. (під час окупації йому було років 8–9)- Дід, а що ви робили у вільний час під час окупації? - Вільного часу майже не було. Я був добувачем у сім’ї. Батько на війні, мати господарювала вдома або на роботі десь в місті. А моє завдання було добувати будь-що, що можна було дістати: їжу, речі, вугілля, дрова. Одне знайшов — перепродав. Друге обміняв.«Горєлка» — так ми називали згорілу типографію на Карла Маркса //типографія Ходушиної, зараз це вулиця Михайла Грушевського в Херсоні//. Коли німці у 1944 році відступали, вони її підпалили. Вона вся згоріла. Перекриттів там не було… тільки залишки обвуглених балок стирчали. Оці обвуглені балки ми з хлопцями добували, щоб було чим топити вдома. Потрібно було залізти на другий поверх, а то й на самий верх під дах. Взяти камінь величенький — і кидати вниз, щоб влучити у старчачі зі стіни обвуглені дерев’яні балки (куски). Не влучив - кидай ще. Влучив - відбив, відколов. І одразу швидко вниз біжи, щоб ніхто інший не забрав «твій кусок». Далі процес повторювався. Вугілля зі згорілих кусочків зіскрібав, збивав — на базар продавати. Його насипали в праски, такі старі. Очищену погорілу деревину - на дрова. Дрова нарубав — собі додому для печі заніс або на ринок продати. На зароблені гроші купував літрову банку пшона. Пшоно ніс додому, ставив на піч воду, варив кашу — вечеря готова. І так щодня було не нудно. //Сміється//На ділянках згорілих будинків часто росла відмінна трава лобода. Її рвали для корму тваринам. Своїм тваринам або міняли на щось у тих, у кого були тварини. У нас якось в підвалі була свиня велика... потім розкажу як ми її годували і переховували від всіх. // а жили вони у дворі по вулиці Європейська, раніше Суворова. Свиня?! В підвалі?! На центральній пішохідній вулиці!//Шукали і брали все, що можна взяти! У той час слово «хуліган» — порожнє виття в повітрі. Хуліганів не було — були «виживальники» та винахідники. Треба ж було якось виживати. Йдеш містом і бачиш паркан: «О — паркан!? А що за ним?» Розхитав, відламав дошку — заглянув. А та-а-ам — нічого!!! Ну, нічого — так нічого. Але дошка — це вже дрова!» //Сміється//А ще ми на «горєлці» каменями розхитували швелери //металевий профіль П-подібного перерізу// або рейки. Там на першому поверсі раніше стояли верстати важкі, бо там же була типографія. Під верстатами — шматки рейок. Рейку виламаєш — несеш на ринок продавати. Важка-а вона, але ти несеш її і сподіваєшся на краще. Кожен із нас був Томом Сойєром )//сміється//. І таких ціле місто...—————Продовження будеФото ілюстративне, АІ