Це, мабуть, буде найцинічніший мій пост про Харків, але іноді треба максимально тверезо подивитись на реальність. Пишу я його, адже люблю це місто.Є такий геніальний фільм "Платформа", який я не можу порадити, але ідеї, які в ньому закладені, варті уваги.Сценарій наступний. Люди знаходяться в багатоповерховій тюрмі. Щодня по центру спускається ліфт з платформою, на якій стоїть їжа. Кожен поверх забирає собі, скільки хоче. Їжі має вистачати на всіх, якщо кожен не буде брати зайвого. Але людська природа інша — до нижніх поверхів не доходить нічого. Щомісяця поверх для в'язнів змінюється. Таким чином, сьогодні герой може жити на повну, а завтра голодувати. Фільм чіпляє теми справедливості та егоїзму.Якщо порівняти українські міста, то існує віддалено схожа ієрархія. І, на жаль, Харків, який звик знаходитись десь нагорі, сьогодні нижче середніх поверхів.Перший раз нас переселили нижче, коли у 2014 закрили кордони з рф. Не тільки наше місто — навіть аграрії в країні зрозуміли, що час вирощувати щось, що пройде сертифікацію в ЄС, а не просто торгувати на північ.Ми трохи оговтались. Студенти, переселенці — якось виходило потрохи вирівнюватись. Аж ось новий удар — 2022. І тоді реальність переселила нас значно нижче. Місто, яке не звикло бути дотаційним, тепер виживає лише на дотаціях з центру. Активний платник податків в середньому платить менше, ніж навіть в сусідній Полтаві. А від Львова та Києва ми відстали в декілька разів.В цьому каскаді виживання до нас доїжджають лише залишки їжі. Більшість людей з грошима поїхали в умовно безпечніші міста. Там вони витрачають кошти, там створюють робочі місця, які могли б бути у Харкові. Це слон в кімнаті, розмови про якого вважаються поганим тоном — місто втратило левову частину розумних людей, які вміють заробляти. Замість цього у Харків приїхало чимало ВПО. Левова частина з яких не збирається адаптуватись, а хоче/може лише сидіти на соціалці. Звісно, їм допомагає вся країна, але щонайменше ці люди не є економічно активними. Тому місто потрохи перетворюється в соціальне — ми надаємо послуги для виживання тим, хто потребує. Це нібито і є наша місія.Є й інші прояви цього «каскаду». Наприклад, вже типовим став конфлікт «ми пам'ятаємо ціни на квартири на заході України». Показовим тут є, що переселенці з 2014 сміються з таких харків'ян, бо майже те саме вони відчували тоді — ніхто їм квартири безплатно не роздавав [майже], так само орендували за ринковими цінами.Все може змінитись, якщо Харків знов опиниться на «верхніх поверхах» або хоча б середніх, але само собою це не відбудеться. Якщо слідкувати за риторикою офіційних осіб, то бачимо такі наративи: «нам всі зобов'язані допомагати» та «у нас все буде добре, коли переможемо». Але ці тези не узгоджуються. Нема особливих передумов для настілки великого оптимізму, а допомога рано чи пізно закінчується.Навіть якщо ми переможемо за дуже позитивним сценарієм, малоймовірно, що середній клас швидко повернеться в місто. Яка мотивація? У мене там є житло? Там чисті парки та нема заторів? Даруйте, але це причина для невеличкої кількості людей. Більшість таких харківців вже залишились в місті.Чи повернеться бізнес та студенти? Звісно, що частково так. Харків знайде свою нову нішу. Але це далеко не довоєнні обсяги. Розповідати всім, що тут у нас буде місто на 2,5 млн та ми будемо будувати нові райони й надалі — даруйте, але це оптимізм, який межує з ідіотизмом.Аналогія з фільмом неточна, адже там персонажі не могли перелізти вище, а в конкуренції між містами — ми можемо. І йдеться не про скасування податків для 4 групи (сільське господарство), а про настільки комфортне та безпечне місто, що воно перекриває перманентну загрозу з півночі. І Харків має такий потенціал.🚴🏻‍♂️ Читати 📹 Дивитись 🥳 Дивитись