Останнім часом відчуваю тотальний розпач, який періодично вдається чимось перекрити, але дуже ненадовго і ,за враженнями, з ще сильнішим відкатом. Ще цієї весни відчував себе на коні: стосунки, про які й мріяти не міг, компанія друзів, у якій мені завжди раді, ютубчик хоча не без проблем, але потихеньку собі йшов; а в голові — плани, уявлення про майбутнє, легка амбіційність і радість майже кожному дню. Зараз же навпаки: стосунки лишилися приємним спогадом, ледь не всі друзі за межами країни, а з ютубом натхнення стає дедалі менше. Куди не глянь — суцільне пекло та невтішні тенденції; я навіть не берусь говорити за новини, котрі банально боляче читати. Не знаю, що це за стан і яка це криза, але життя мене до такого не готувало.. Що робити далі й як буде краще — не маю жодного уявлення.Можливо, теж зібрати чемодани і звалити іммігрантом, поки є з ким? А може, лишитися і спробувати вибудувати щось кардинально нове? Обидва варіанти звучать не надто надихаюче. Усе здається безглуздим — немає ані зовнішніх рушійних сил, ані внутрішніх. Та навіть так ця особистісна беззмістовність і невизначеність додають чимало стресу.Наразі точно знаю, що маю доробити останнє заплановане відео про Марка Аврелія, а що далі — це питання з зірочкою. Може взагалі візьму паузу від усього цього дійства, може й справді треба