Повідомлення telegram каналу - @katyasuprun

​​Падав серпневий вечір
На вулиці пахло прохолодою, навколо було яскраво від красивих людей. 
Це Київ. Я люблю його за людей.
Пролунала повітряна тривога…
Концерт, куди мене покликала подруга, відклався на невизначений час. Її чоловік, мій друг, на війні. Ми всі на війні, просто ми в тилу, а він ні. 
«Балістика і бік Київщини».
«Без подальшої фіксації. Київщина - чисто. Загроза балістики триває до відбою». 
Ми ж всі читаємо моніторингові канали. 
Відбій. 
Я тут вони. Любов. Dakh Daughters. 
Багато співають про війну. 
Зробили чутливу пісню на вірші Вікторії Амеліної. Письменниці, яку вбила російська ракета минулого літа в Краматорську. 
Там було про втечу з дому. Про те, що дім з собою не забрати. Кадри з Маріуполя і розбитих наших міст. В натовпі жінка обіймала подругу, яка гірко плакала від цих слів і музики. Мабуть, вона тікала звідти… я не знаю, але так здалося. 
Знову повітряна тривога. 
Мапа укриттів на екрані. Чекаємо продовження.
Далі був Тичина, Семенко та Плужник. 
А ще, звісно ж Rozy / Donbass. 
Я плакала. Я завжди плачу під цю пісню і цю музику. Не від горя. Не знаю. Просто вона дістає з мене щось таке, що можна виплеснути тільки через сльози. 
Ми не дочекалися кінця. Треба бігти додому. Бо комендантська година. Бо треба встигнути. 
Не знаю чи це все можна назвати словом «концерт». Не впевнена. Але було красиво. Була гарна музика. 
Цей текст вам, моя читачко) 
Ви сказали, що читаєте мій канал, а я ж сюди майже нічого не пишу. Тепер спробую писати 😉