Колись сало цієї свині цінували дорожче за її м'ясо. Потім світ злякався жиру, і порода майже зникла.

Мангалиця - єдина у світі порода свиней із кучерявою, як у вівці, шерстю. Інший вид із подібним довгим покривом на сьогодні вже вимер.

Її вивели 1833 року в Угорщині, в маєтку ерцгерцога Йосифа, і не заради м'яса. Тоді сало було всім: на ньому готували, з ним зберігали їжу на зиму, з нього робили свічки й мило. Найціннішою була та свиня, яка давала його найбільше. До 1950-х мангалиця лишалася головною свинею регіону.

А потім з'явилися холодильники, дешеві рослинні олії й мода на пісне. Фермерам стало вигідніше вирощувати швидких свиней із великою кількістю пісного м'яса. Жирну повільну мангалицю витіснили. У 1991-му в Угорщині лишилося менше двохсот тварин.

Врятувало її те саме, що мало занапастити: сало. За складом воно нагадує оливкову олію: багато олеїнової кислоти й низька температура плавлення. Саме таке шукав іспанський виробник Monte Nevado: у 1991-му він підбирав альтернативу іберійській шинці й скуповував усіх мангалиць, яких міг. Шинка з неї визріває понад два роки й не пересихає: мармур тримає вологу.

Але він не з'являється швидко. Звичайну свиню забивають приблизно через півроку. Мангалиці потрібен щонайменше рік, щоб жир потрапив усередину м'яса.

Те, що ви звикли зрізати зі свинини, тут усередині м'яса. На вогні воно топиться, і стейк смажиться у власному соку: соковитий, з кремовою текстурою і горіховим відтінком.

Тому, якщо вам скажуть, що це занадто жирно, пам'ятайте: цю породу рятували саме за жир.

🥩

Саме таке унікальне м'ясо ми, Стейки Карпат, привозимо з найбільшої в Україні крафтової ферми мангалиць. Тварини цієї рідкісної породи ростуть у напівдиких умовах: близько року гуляють на волі та харчуються виключно зерном, сіном і травою.

У нас понад 20 позицій з мангалиці: сало, биток, ошийок, тушонка. Обирайте свою на сайті 👇