Українська історія ніколи не трималась на тих, хто шукав для себе спокійне життя. У всі часи її втримували люди, які добре розуміли, що можуть не повернутись, але все одно брали зброю і ставали там, де вирішувалось майбутнє країни.За кожною втратою стоїть людина зі своїм характером, звичками, рідними та планами на життя після війни, але в якийсь момент вона поставила захист своєї землі вище за власне життя.Як казав Євген Коновалець: «У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії». Сьогодні ці слова сприймаються зовсім інакше, коли українські воїни продовжують стояти навіть тоді, коли сили давно на межі, коли поруч уже немає багатьох побратимів.Найважче у війні те, що після великої кількості втрат людина вчиться жити далі разом із болем. Вона продовжує виконувати свою роботу, виходити на позиції, тому що з’являється розуміння, що тепер треба вистояти ще й за тих, хто свого часу вистояв до останнього.Саме так покоління українських воїнів століттями тримали цю землю. І саме тому сьогоднішня боротьба є не окремою сторінкою історії, а продовженням війни, яка триває доти, доки існує ворог, що приходить сюди забирати наше право жити на своїй землі.Назавжди в строю. Честь!