Жінки, свобода, танці і гей сінема. Я думаю, що красива робота, горбата гора, але я з групи підтримки і запекле суперництво працюють з ледь не однаковою символікою, але дуже по-різному. Жінка є Іншим, вона є порушницею гетеропатріахального порядку, а отже в контексті гей драм саме жінка буде символом свободи. І, звісно ж, вона буде танцювати. У красивій роботі клубне життя протиставляється військовій дисципліні: міський клуб і військова база десь в пустелі, танцювальна музика і відсутність музики, хаотичність танцю і стрій, ви поняли. Ота джибутянка, з якою зустрічається Ґало, є його шпаринкою у світ свободи: вона танцює, а він стоїть в сторінці і дивиться. Тільки в самому кінці він наважується відпустити тягар маскулінних ідеалів та піти в танок, не потребуючи провідниці у світ свободи та не маючи заплутаних почуттів до Сантена. Таким чином Ґало став сам для себе джерелом свободи. Схожу роль у горбатій горі грає Лурін, ковґьорл і згодом дружина Джека. Вільна дівчина, яка бере участь у родео, як і Джек. Ймовірно, завдяки своїй вільнішій і менш жіночній вдачі вона дозволяє йому відчути свободу. Однак це хибне відчуття, бо їхній шлюб такий же жалюгідний, як і в Енніля і Альми. Зрештою, Енніль теж шукав (і теж безрезультатно) свободу у танцях з жінками після розлучення з дружиною. Свобода і пригнічення у цьому фільмі виражаються через дику природу і місто: у дикій природі Джек і Енніль можуть бути собою та дати волю своїм природним почуттям (слоганом фільму буквально є "любов це сила природи"), а місто є алегорією на штучність їхньої гетеросексуальної поведінки. Запекле суперництво тут поки що найбільш за всіх кульгає. Сцена в клубі мала би показати їхнє усвідомлення, що вони таки мають почуття один до одного і не просто трахаються. Але є дві проблеми. Перше, вибір пісні відверто такий собі, мало того, що це хуйовий ремікс, який є гіршим за оригінал, так ще й важко сприймати меседж про автентичні почуття знаючи лор гурту тату (ці жінки відігравали сконструйований продюсером образ прикольних і сексі лесбійок, а одна з них ще й гомофобка). По-друге, ні Свєтлана, ні Роуз не працюють як символи свободи, бо з них намагаються зробити повноцінних персонажів. Це могло б спрацювати, насправді. Кіп і Скотт є і рушіями основної любовної лінії, і персонажами самі по собі. Відмінність в тому, що вони пропечені і прописані як персонажі, тоді як Роуз і Свєтлана не мають внутрішнього світу і все їхнє буття обертається навколо чоловіків, які їх не люблять і обманюють (але вони воук, тож їм з цим ок). Вони б могли бути повноцінним персонажками і вийшов би довгий та складніший серіал. Вони також могли б бути лише символами і не більше - це по-сексистськи, але якщо артистично і кінематографічно, як у красивій роботі, то можна пробачити. В результаті вийшла ні риба, ні м'ясо. Наостанок, що тут взагалі робить але я з групи підтримки? Меган, головна героїня, теж знаходить відчуття свободи у танцях в гей-клубі з безіменною жінкою. Тут і, аналогічно з красивою роботою (обидва фільми вийшли в 1999, дрч!), протиставлення високодисциплінованого середовища, яке культивує гендерні ролі, та хаотичності танцю, але також і трансгресія самого вчинку, бо Меган втекла без дозволу тьотки з табору. Вона віднаходить свободу в самій собі та використовує пісню і танець, аби пробудити ті ж самі почуття у Ґрем. Це дещо нагадує юну революціонерку Утену: одна з дівчат насмілюється кинути виклик системі та пробуджує своєю сміливістю жагу до влади (яка по Ніцше) у своє коханої, вони навіть в обох випадках їдуть геть у авто. Я не знаю, як підсумувати свої думки, висновки робіть самі.