📜 Історія України та світу 📖 #Укртґ✙

Сьогодні, 13 квітня 1918 року, розпочався Кримський похід Петро Болбочан — одна з найуспішніших військових операцій армії УНР.Після революційних подій 1917 року Крим, як і весь постімперський простір, охопили процеси державотворення. У грудні 1917 року тут було проголошено Кримську Народну Республіку на чолі з Номан Челебіджіхан. Однак молода держава проіснувала недовго — вже невдовзі владу на півострові захопили більшовики, які розгорнули кривавий Червоний терор проти місцевого населення.На тлі успішного наступу армії УНР і звільнення Полтави, 10 квітня 1918 року військове керівництво отримало таємний наказ від міністра військових справ Олександр Жуківський — встановити контроль над Кримом і Чорноморським флотом із подальшим його перекиданням до Одеси.Українські війська діяли блискавично. Вже на початку операції були звільнені від більшовиків Павлоград, Синельникове, Запоріжжя, Мелітополь і Новоолексіївка. Стрімкий наступ дозволив армії УНР увійти до Криму, де їх зустрічали як визволителів, зокрема кримськотатарське населення.Проте втручання німецького командування, яке мало власні стратегічні інтереси на півострові, завадило українським військам досягти головної мети — встановити контроль над Севастополем.Попри це, події розвивалися неочікувано: 29 квітня 1918 року Чорноморський флот, значна частина якого складалася з українців, підняв українські прапори та присягнув на вірність Українській Народній Республіці.#історична_дата📜 Історія України та світу 📖 • @istukrandworldbot • Буст • Тікток • Інстаграм • Підтримати фінансово

У вівторок, 7 квітня, пішов з життя румунський тренер Мірча Луческу, який залишив помітний слід в українському футболі, працюючи з Шахтарем та Динамо. Йому було 80 років.У неділю, 29 березня, 80-річному головному тренеру національної збірної Румунії, Мірчі Луческу, стало зле під час тренування перед товариським матчем зі Словаччиною. Легендарний наставник раптово втратив свідомість і був терміново госпіталізований у стабільному стані, повідомила Федерація футболу Румунії.Від початку року Луческу вже мав проблеми зі здоров'ям, зокрема кілька госпіталізацій та операцію на серці.3 квітня він переніс серцевий напад, проте лікарям вдалося врятувати його життя після трьох процедур реанімації.5 квітня стан тренера різко погіршився – він пережив гострий інфаркт і перебував у відділенні інтенсивної терапії в критичному стані. Через серйозні серцево-судинні ускладнення його перевели в штучну кому та підключили до апаратів життєзабезпечення.За словами Срни, вони спілкувалися з Луческу за кілька днів до погіршення стану, і тоді він почувався добре.7 квітня з'явилася інформація про виявлення у тренера двох небезпечних серцевих захворювань. Пізніше golazo.ro повідомило про його смерть, причиною якої стали ускладнення тривалої хвороби серця.Історична довідка Мірча Луческу народився 29 липня 1945 року в Бухаресті, у післявоєнний період, коли Румунія переживала складні соціально-економічні умови. Він виріс у звичайній родині, дитинство провів у робітничих районах столиці. З ранніх років захоплювався футболом — грав у дворі з однолітками, часто використовуючи імпровізовані ворота й м’ячі.У дитинстві Луческу відзначався наполегливістю та дисципліною. Паралельно з футболом він добре навчався в школі, цікавився історією та мовами. Його батьки наполягали на освіті, тому він поєднував тренування з навчанням. Саме в юному віці сформувалися його риси характеру — працелюбність, вимогливість до себе та прагнення до тактики й аналізу гри.У підлітковому віці вступив до футбольної школи клубу «Динамо» Бухарест. Там швидко проявив себе як технічний і розумний півзахисник. Тренери відзначали його футбольне мислення та лідерські якості. Уже в молодіжних командах він часто виконував роль капітана і фактично керував грою партнерів.У юності Луческу не лише грав у футбол, а й здобував освіту в Бухарестському університеті, де вивчав економіку. Це допомогло йому сформувати аналітичний підхід, який згодом став характерною рисою його тренерської кар’єри. Саме поєднання освіти, дисципліни та футбольного таланту дозволило йому швидко перейти до дорослого футболу й стати одним із лідерів бухарестського «Динамо». Засуджував повномасштабне вторгнення та негативно відгукувався в сторону російського карлика .Вічна пам'ять 🕯#новина📜 Історія України та світу 📖 • @istukrandworldbot • Буст • Тікток • Інстаграм • Підтримати фінансово

Сьогодні, 7 квітня 1919 року, у селі Луці народився видатний український історик, сходознавець і мовознавець — Омелян Пріцак.Він з’явився на світ у родині інженера-залізничника та вояка Української Галицької Армії Йосипа Пріцака та домогосподарки Емілії. Його раннє дитинство було затьмарене трагедією: коли Омеляну було лише п’ять місяців, батько помер у польському полоні в Брест-Литовськ. Після цього мати переїхала до Тернопіль, де вдруге вийшла заміж.Виховувався Пріцак у польському культурному середовищі — навчався в польських гімназіях, захоплювався творчістю Адам Міцкевич і до підліткового віку значною мірою ідентифікував себе з польською культурою. Водночас родина зберігала греко-католицьку віру, що стало важливим чинником збереження української ідентичності. Перелом у свідомості майбутнього науковця настав у юності. Дізнавшись більше про свого батька та його участь у визвольних змаганнях, Пріцак почав активно вивчати історію України. Вирішальний впливом на нього справила праця Історія України-Руси Михайло Грушевський, після чого він остаточно усвідомив себе українцем.Ще в юному віці він проявив інтерес до мов і сходознавства. Під впливом викладача Францішек Махальський почав вивчати перську мову, що визначило його подальший науковий шлях.У 1936 році Омелян Пріцак вступив до Львівського університету, де вивчав орієнталістику під керівництвом провідних учених — Владислав Котвіч, Тадей Левіцький та інших. Паралельно навчався україністики у Іван Крип'якевич при Науковому товаристві імені Шевченка.Уже як студент почав наукову діяльність: його перші роботи стосувалися історії України, зокрема постаті Івана Мазепи. Він також дослідив родовід Павла Скоропадського, із яким навіть листувався.Після початку Друга світова війна Пріцак залишився у Львові, де працював разом із Агатангел Кримський. У 1940 році його мобілізували до Червоної армії, а згодом він потрапив у німецький полон, з якого втік.Під час війни він співпрацював з Українським центральним комітетом під проводом Володимира Кубійовича. Згодом продовжив навчання в Берліні, де також підтримував контакти з Павлом Скоропадським.Після війни Пріцак опинився в Німеччині, де захистив дисертацію і почав стрімку наукову кар’єру. Він працював у Гамбурзі, став співзасновником Урало-алтайського товариства та редактором наукового журналу.У 1960-х роках його запросили до США, де він працював у Гарвардському університеті. Саме тут він став одним із засновників українознавства на світовому рівні:•1968 року відкрито кафедри українознавства•1973 року створено Український науковий інститут•започатковано видання «Harvard Ukrainian Studies»Серед його наукових праць особливе місце посідає «Походження Руси» — масштабне дослідження витоків Київської держави в контексті міжнародних зв’язків.Після проголошення незалежності України у 1991 році Омелян Пріцак повернувся на Батьківщину. Він відродив Інститут сходознавства імені Агатангела Кримського та започаткував журнал «Східний світ». Також перевіз до Києва власну бібліотеку.Останні роки життя провів у США, де й помер у 2006 році. Омелян Пріцак став одним із найвидатніших українських учених ХХ століття, який поєднав українську історію з широким світовим контекстом. Його діяльність заклала підвалини сучасного українознавства на міжнародному рівні та повернула Україні важливе місце у світовій гуманітарній науці.#історична_дата 📜 Історія України та світу 📖 • @istukrandworldbot • Буст • Тікток • Інстаграм • Підтримати фінансово

У міжвоєнний період українська еміграція в Північній Америці стала не лише прихистком для тисяч вихідців з батьківщини, а й важливим центром збереження національної свідомості та політичної активності. Особливу роль у цьому процесі відігравали колишні вояки українських армій, які після поразки визвольних змагань опинилися за океаном. Не втративши віри у відновлення державності, вони прагнули об’єднатися, зберегти бойові традиції та продовжити служіння українській справі.Саме в таких умовах виникли українські «Стрілецькі громади» — організації, що згуртовували ветеранів, підтримували інвалідів війни та їхні родини, розвивали громадське життя й формували підґрунтя для майбутньої боротьби. Їхня діяльність стала важливим чинником консолідації еміграції та збереження ідеї української державності далеко за межами рідної землі.Сьогодні, у нас буде короткий нарис історії Українських Стрілецьких Громад в Америці (США та Канаді) від відомого педагога, історика, журналіста та громадського діяча Льва Ясінчука http://istukrandworld.blogspot.com/2026/04/blog-post.html#історія_крізь_джерело📜 Історія України та світу 📖 • @istukrandworldbot • Буст • Тікток • Інстаграм • Підтримати фінансово

🇺🇦 Сьогодні, 31 березня 1873 року, у селі Турівці на Полтавщині народився Микола Міхновський, видатний український державний діяч, правник та теоретик українського націоналізму. Він народився в родині священика Івана Міхновського та матері Олександри. Батько прищепив Миколі любов до української мови та культури, проводячи богослужіння українською мовою, що в ті часи було рідкістю.Міхновський здобував початкову освіту вдома, а у 1882 році вступив до Прилуцької гімназії, яку закінчив у 1891 році. Після цього він продовжив навчання на юридичному факультеті Університет Святого Володимира, де активно об’єднався з українськими національно свідомими студентами. Він став членом української студентської громади та вступив до харківського «Братства Тарасівців», першої української молодіжної націоналістичної організації. Під впливом таких діячів, як Євген Чикаленко, Олександр Кониський та Іван Липа, Міхновський сформував своє бачення незалежної України — соборної та самостійної.Закінчивши університет у 1895 році, Міхновський працював адвокатом у Києві та Харкові. 11 лютого 1900 року він заснував у Харкові Революційна Українська Партія, першу українську політичну партію з вимогою незалежності України. У тому ж році він видав брошуру «Самостійна Україна», де закликав до створення єдиної, нероздільної та самостійної України від Карпат до Кавказу.Міхновський розробив і проект Конституції України для Української Народної Партії (УНП), де передбачав федеративний устрій із дев’яти українських земель, президентську форму правління та двопалатний парламент. Ідея була прогресивною для того часу й відображала прагнення українців до повної державної самостійності.У 1911 році Міхновський став депутатом Харківської міської думи і активно просував українізацію міста: від встановлення пам’ятників Шевченку до створення українських фондів і відділів у бібліотеках. Його наполегливість призвела до появи бюста Тараса Шевченка на новозбудованому Селянському домі в центрі Харкова у 1912 році.З початком визвольних змагань 1917 року Міхновський закликав до формування українського національного війська. 1 травня 1918 року було створено «1-й український полк імені Богдана Хмельницького», перший крок у створенні українських національних військових частин. Наприкінці березня у Києві він разом із хорунжим Левом Ганом заснував «Український військовий клуб ім. гетьмана Павла Полуботка», який став центром виховання національної свідомості серед офіцерів та солдатів.Після приходу до влади УНР та Директорії Міхновський не співпрацював із ними, залишаючись вірним ідеї незалежної України. Під час більшовицького наступу він намагався підтримати фронт і допомогти отаману Петру Болбочану, але через складні обставини залишився у Кременчуці, де захворів на тиф. Пізніше його заарештувала ЧК, але завдяки підтримці українців перевели на домашній арешт.У 1920 році Міхновський опинився на Кубані, де працював завідувачем педагогічного технікуму. Повернувшись до Києва у 1924 році, він потрапив під нагляд ГПУ. 3 травня 1924 року Миколу Міхновського було знайдено повішеним у садку садиби Володимира Шемета. Серед істориків існують різні версії його смерті: самогубство задля захисту українських патріотів або вбивство радянськими органами.Незалежно від обставин, Микола Міхновський залишився символом українського націоналізму, першим, хто проголосив ідею самостійної та соборної України, і його діяльність мала вирішальний вплив на українську державницьку традицію ХХ століття.#історична_дата📜 Історія України та світу 📖 • @istukrandworldbot • Буст • Тікток • Інстаграм • Підтримати фінансово

🇳🇬✝️ Кармеліти Родезії : Історія католицьких братів Кармелітів в Родезії У 1946 році, на запрошення єпископа Астон Чічестер, перші ірландські відчайдухи — воїни Христа з ордену кармелітів — ступили на Родезійську землю, що ще майже не знала світла Євангелія. Троє священників — серед них Донал Ламонт — прибули з єдиною метою: нести істину туди, де панували темрява, страх і язичницька дикість. Туди, де за Христа не просто зневажали — там за Нього вбивали.Їх зустріла не слава — а ізоляція. Не величні храми — а глиняні хатини. Не комфорт — а виснажлива боротьба за кожну душу. Вони вивчали мови, як колись апостоли, на яких зійшов Святий Дух — але тут їм доводилось пробивати дорогу до сердець крізь недовіру, страх і ворожість.«Ми почувалися самотніми…» — згадували вони своє перше Різдво в Африці. Самотніми — але не зламаними.Вже у 1950-х роках кармеліти розгорнули широку місійну діяльність: будували парафії, відкривали школи для європейців і корінного населення, засновували лікарні. Вони несли не лише віру — а цивілізацію, порядок і гідність. Вони вчилися мови шона, жили серед людей, піднімали їх з убогості — і ставали своїми навіть для тих, хто згодом зрадить і вдарить у спину.У 1965 році, після проголошення незалежності Родезії від Великої Британії, проти молодої, сильної, християнської держави було розв’язано війну. Панафриканські сепаратисти, підживлені й озброєні СССР, розпочали криваву кампанію терору з єдиною метою — знищити християнський порядок і занурити Африку в хаос комунізму та племінної ворожнечі. Христос став для них ворогом. Церква — мішенню.Брати-кармеліти, які вірою і потом служили народу Родезії, опинились під ударом. Їх викрадали. Катували. Грабували. Вбивали. Разом із ними — і тих, кого вони привели до віри.Іронія історії в тому, що серед них був Донал Ламонт — єпископ, який відкрито виступав за співпрацю між корінним населенням і європейцями, за мир і єдність у Христі. Але для терористів не існувало ні миру, ні правди — лише ненависть і руйнування.Після війни країна лежала в руїнах. Знищені місії. Заміновані дороги. Зламані долі. І кривава розправа над європейським і християнським населенням, яку світ волів не помічати.І знову — кармеліти піднялися.Вони повернулися туди, де ще вчора лилася кров. Відбудовували храми з попелу. Відкривали школи серед страху і розрухи. Виховували нове покоління — вже місцевих покликань, які продовжили боротьбу за віру.І поступово Церква в уже перейменованому Зімбабве перестала бути чужою — вона стала корінням, яке не вирвати.Сьогодні ця місія живе. Вже не лише завдяки ірландцям — а завдяки самим зімбабвійцям, які прийняли Христа і не відступили.Бо істинна місія — це не завоювання.Це — вірність до кінця. Навіть під ножем. Навіть перед смертю.«Ідіть і навчіть всі народи…» (Мт. 28:19) Кармеліти в Зімбабве не просто виконали ці слова — вони викували їх власною кров’ю.І серед пилу доріг, гуркоту війни та тиші молитви — залишили слід, який не зітре жодна брехня і жодна історія...........................................................© Історичний Клуб Хоругва 🚩🚀 Підтримати авторів📩 Зв'язок з нами🍻 Долучитись до чату👉🏻 Користайте #НесемоХоругви

🤠Авантюрист чи патріот: таємниця МакогонаЯків Макогін — одна з найбільш загадкових постатей української еміграції ХХ століття. Він видавав себе за офіцера морської піхоти США та нащадка гетьмана Кирила Розумовського, жив розкішно, подорожував Європою і водночас активно підтримував український визвольний рух.Народжений у Галичині, Макогін емігрував до США, де служив у війську та отримав громадянство. Після одруження із заможною американкою він здобув фінансові можливості, які згодом використав для підтримки української справи.У 1930-х роках він розгорнув активну діяльність у Європі: подорожував, зустрічався з українськими політичними діячами та досліджував становище українців. Найважливішим його проєктом стало створення Українського пресового бюро в Лондоні, а також його філій у Женеві та Празі. Ці установи поширювали у світі інформацію про Україну, її історію та становище під владою інших держав.Макогін фінансував культурні, наукові й політичні ініціативи української еміграції, підтримував діячів національного руху, зокрема Євгена Коновальця та Андрія Лівицького. Водночас його діяльність викликала підозри: у документах НКВД СРСР його називали то англійським, то американським, то навіть польським агентом.Його спосіб життя — використання різних імен, підроблені документи, гучні заяви про “князівське” походження — лише підсилював репутацію авантюриста. Проте за цим стояла реальна й масштабна фінансова підтримка української справи.Зрештою його ресурси вичерпалися, і він збанкрутував. Під час Другої світової війни повернувся до США, відійшов від політики та помер у 1956 році в Бостон.Попри суперечливість постаті, Яків Макогін залишив помітний слід в історії: він був одним із тих, хто власними коштами й зусиллями намагався донести “українське питання” до світу.#цікава_історія📜 Історія України та світу 📖 • @istukrandworldbot • Буст • Тікток • Інстаграм • Підтримати фінансово

🕯🇬🇪У Грузії помер патріарх Грузинської Православної Церкви Ілля ІІ17 березня у віці 93 років помер католикос (патріарх) Грузинської Православної церкви Ілля ІІ про це повідомила грузинська патріархія. Його вважають найавторитетнішою постаттю в історії незалежної Грузії та духовним лідером нації останніх кількох десятиліть. У миру Іраклій Гудушаурі-Шіолашвілі, Ілля II народився 4 січня 1933 року у Владикавказі, який на той час називався Орджонікідзе. Патріарх згадував, що до них додому часто приходили представники духовенства, які іноді змушені були залишатися на ніч через утиски, яким вони піддавалися в той час."Коли вони приходили до нас, вони знімали рясу в іншій кімнаті. Я таємно приходив і одягав цю рясу", — розповідав він. Серед близьких його сім'ї були й мусульмани. Ілля II згадував, що коли вони приходили, його батьки розстеляли килими в найкращій кімнаті в будинку, щоб вони там молилися."Ми в іншій кімнаті молилися перед іконами. Потім усі разом сідали обідати", — згадував він. Багато що пов'язувало його і з Росією. Після закінчення школи у Владикавказі Ілля II вступив до Московської духовної семінарії, а потім продовжив навчання в Московській духовній академії.Він йшов шляхом і одного з найвпливовіших православних діячів України - Філарета, який також у той час робив церковну кар'єру у Москві і займав впливові посади. На питання про їхні можливі один із обізнаних оглядачів так жартома оцінив це питання - "Коли Філарет був полковником, Ілля - підполковником", - натякаючи на їхню співпрацю з органами радянської держбезпеки.Він прийняв чернецтво ще будучи 24-річним студентом академії, а через два дні був висвячений тодішнім грузинським Католикосом-Патріархом Мелхіседеком на ієродиякона.Після закінчення академії він повернувся до Грузії, ставши в 1963 році єпископом у Батумі — в Шемокмедській єпархії, а з 1967 року був переведений до Абхазької єпархії, яку очолював протягом 11 років.Попри втрату фактичного контролю після збройного конфлікту в Абхазії на початку 1990-х, грузинська патріархія донині зараховує Абхазьку єпархію (Єпархія Бічвінта і Цхум-Абхазеті) до своєї юрисдикції. У 2010 році рішенням Священного Синоду ГПЦ єпархія була передана в управління Іллї II, повний титул якого відтоді — Католикос-Патріарх всієї Грузії, архієпископ Мцхета-Тбілісі та митрополит Цхум-Абхазії і Піцунди.Патріархом Грузії Ілля II був обраний у віці 44 років, у грудні 1977 року, після смерті Католикоса-Патріарха Давида V (Девдаріані). Після проголошення незалежності Грузії добився від грузинської влади щоби Патріархія отримувала з центрального бюджету кошти та нерухомість — будівлі й земельні ділянки, тоді як інші релігійні об'єднання стикаються з проблемами повернення майна, відібраного за радянських часів, та будівництва нових споруд.Держава називає це відшкодуванням збитків, завданих церкві в радянський період. У 2011 році приїхав до Києва в рамках святкування 1023 річниці Хрещення Русі. Що стосується війни в Україні то він займав нейтральну позицію щодо висловлювань та сподівався як скорішого миру між країнами. Був також поборником традиційних цінностей. Як згадують грузини він хрестив багатьох маленьких дітей і тому він є "хрещеним батьком" для нихВічна пам'ять 🕯📜 Історія України та світу 📖 • @istukrandworldbot • Буст • Тікток • Інстаграм • Підтримати фінансово

14 березня адмін каналу разом з адміном Історичного клубу «Хоругва» відвідали місто Київ, де взяли участь у лекції, присвяченій історії добровольчого руху в Україні.Захід відбувся у просторі «Гальт», а лекцію проводив голова Українського інституту національної пам’яті, провідний історик, ветеран— Олександр Алфьоров.Зустріч розпочалася з хвилини мовчання на вшанування пам’яті всіх, хто віддав своє життя за територіальну цілісність та суверенітет України. Після цього розпочалася сама лекція, під час якої слухачі мали змогу дізнатися про витоки українського добровольчого руху — від козацько-гетьманських часів і традиції добровільного служіння Батьківщині до подій сучасної російсько-української війни, що розгорнулася після російської агресії проти України (з 2014).Лекція виявилася надзвичайно цікавою та насиченою новими фактами і міркуваннями, а також дала можливість по-новому поглянути на роль добровольців у різні періоди української історії.Наприкінці заходу зробив фото на згадку про цю важливу та пізнавальну подію.#новина 📜 Історія України та світу 📖 • @istukrandworldbot • Буст • Тікток • Інстаграм • Підтримати фінансово

🇺🇦Сьогодні, 18 березня 1728 року народився Кирило Розумовський, останній гетьман України з династії Розумовських, видатний державний і культурний діяч XVIII століття. Він народився в селі Лемеші на Чернігівщині, в родині, де його братом був Олексій Розумовський, фаворит імператриці Катерини ІІ.Початкову освіту Кирило отримав в Україні, а у 18 років його направили до Санкт-Петербург, де він навчався у найкращих російських викладачів. У 1743 році Олексій Розумовський відправив Кирила за кордон під іншою ідентичністю. Його перша зупинка була в Кенігсберг, де він посилено вивчав латину, німецьку мову та географію. Існують свідчення, що під час перебування за кордоном він міг вступити до масонської ложі. Потім він навчався у Страсбурзі, зокрема у Страсбурзькому кафедральному соборі, де поглиблював освіту та знайомився з культурним життям Європи.За час навчання він отримав графський титул, присвоєний на честь закінчення війни зі Швецією. Повернувшись у 1745 році до Санкт-Петербурга, Кирило Розумовський значно розширив свій інтелектуальний і політичний потенціал. У 1746 році він одружився з Катериною Наришкіною, родичкою цариці Катерини ІІ, а того ж року став президентом Російської Академії Наук.У 1750 році Кирило Розумовський був призначений гетьманом Гетьманщини, посаду якої обіймав до 1764 року. Його гетьманування відзначалося розвитком культури, освіти та зміцненням адміністративних структур. Після скасування гетьманства він часто подорожував за кордоном і постійно перебував у двох столицях Російської імперії — Москві та Санкт-Петербурзі, більше не повертаючись в Україну.Кирило Розумовський помер у 1808 році і був похований у Батурин, останній столиці Гетьманщини. Його життя стало символом українського інтелектуального та політичного потенціалу XVIII століття, а діяльність — мостом між українською козацькою традицією та європейською культурою.#історична_дата📜 Історія України та світу 📖 • @istukrandworldbot • Буст • Тікток • Інстаграм • Підтримати фінансово