Російська імперія програла, але чому після перемоги палало Токіо?

У вересні 1905 року Російська імперія погодилася на мир після серії тяжких поразок від Японії. Вона втратила Порт-Артур, зазнала розгрому під Мукденом і майже позбулася флоту на Тихому океані. Проте пожежі спалахнули не лише в пам’яті переможених: у японській столиці почалися заворушення проти умов переможного миру.

У січні капітулювала фортеця Порт-Артур. У березні російські війська залишили Мукден після масштабної битви. У травні адмірал Того Хейхатіро розгромив біля Цусіми ескадру, яка місяцями йшла з Балтики, щоб переломити перебіг війни. Самого російського командувача Зіновія Рожественського взяли в полон.

Величезна територія й численне населення не гарантували перемоги. Постачання через Сибір залишалося складним, командування припускалося помилок, а революція 1905 року підривала внутрішню стабільність. Росія ще могла продовжувати сухопутну війну, але це не скасовувало вже програних кампаній. Додаткові дивізії не повертали потоплені броненосці та втрачені позиції.

Водночас переможниця також наближалася до межі можливостей. Японські воєнні витрати сягнули приблизно 1,7 мільярда єн. Уряд підвищував податки, розміщував внутрішні позики й позичав гроші за кордоном. Важливу роль у залученні коштів відіграли Такахасі Корекійо та американський банкір Якоб Шифф. Перемоги коштували великих людських втрат, а продовження війни загрожувало новим виснаженням.

Переговори відбувалися в американському Портсмуті за посередництва президента Теодора Рузвельта. Японську делегацію очолював Комура Дзютаро, російську — Сергій Вітте. Найгостріші суперечки точилися навколо контрибуції та Сахаліну. Петербург відмовлявся платити за війну, а Токіо зрештою погодився зняти цю вимогу.

Договір 5 вересня 1905 року закріпив значні японські здобутки. Росія визнала переважні інтереси Японії в Кореї, поступилася правами оренди Порт-Артура й Дальнього, передала залізницю від Чанчуня до Порт-Артура та південний Сахалін. Передача орендних і залізничних прав потребувала згоди Китаю.

Але японське суспільство очікувало більшого. Переможні повідомлення преси, патріотична мобілізація та пам’ять про контрибуцію, отриману від Китаю після попередньої війни, підживлювали надію: тепер заплатить Росія. Для людей, які втрачали близьких і сплачували високі податки, мир без великої виплати здавався несправедливим.

5 вересня противники договору організували протест біля токійського парку Хібія. Поліція заборонила зібрання й перекрила доступ до парку. Зіткнення переросли в погроми та підпали. Натовпи атакували поліцейські пости, урядові об’єкти, редакції й християнські споруди. Це був не лише вибух войовничого патріотизму, а й протест проти влади, яка вимагала жертв, але майже не пояснювала своїх рішень.

За поширеними підрахунками, загинули 17 людей, сотні були поранені. Уряд запровадив воєнний стан і залучив військових.

Токіо палало не тому, що Росія насправді перемогла, а тому, що очікування японців перевищили дипломатичні можливості їхньої держави. Імперія Романових програла війну, проте уникла частини вимог переможця. А японський уряд здобув стратегічні переваги, але не зміг переконати власне суспільство, що саме вони й становлять перемогу.

@istorium_ua