Самогубний рейд на Зебрюгге: як флот намагався зламати хребет німецьким субмаринам

Чи можна назвати грандіозною перемогою бій, у якому загинули сотні людей, головне завдання провалилося, а героїв для найвищих нагород імперії довелося обирати… таємним голосуванням серед тих, хто вижив?

Навесні 1918 року Велика Британія задихалася від німецької підводної блокади. Торговельні судна йшли на дно сотнями, а головним «осиним гніздом» кайзерівських субмарин стало окуповане бельгійське місто Брюгге. Звідти човни виходили на полювання в Північне море через прямий канал у містечку Зебрюгге.

Королівський флот на чолі з віцеадміралом Роджером Кізом вирішив проблему зухвало: підігнати до гирла каналу старі крейсери, начинені бетоном, і затопити їх поперек фарватеру. Але зайти туди заважав гігантський дугоподібний мол — півторакілометрова бетонна фортеця німців із важкими гарматами та кулеметними дотами.

Британці пішли на божевільний крок: уночі протаранити мол старим бронепалубним крейсером HMS Vindictive, висадити штурмовиків просто на ворожі укріплення і зв'язати німців боєм, поки кораблі-брандери прослизнуть у канал.

До підготовки залучили навіть цивільних спеціалістів. Спеціальну димову завісу розробляв підполковник Френк Брок — спадкоємець знаменитої піротехнічної династії Brock’s Fireworks. Його хімічна суміш мала наглухо засліпити берегові батареї.

А щоб утримувати важкий крейсер біля молу під обстрілом, флот мобілізував два цивільні прогулянкові пароплави з Ліверпуля — «Даффоділ» та «Айріс II». Вчорашні річкові пороми для відпочивальників мали власними носами вдавлювати «Віндіктів» у бетон під ураганним вогнем.

Атаку призначили на ніч проти 23 квітня 1918 року — день покровителя Англії, Святого Георгія. Адмірал Кіз передав флагманський сигнал: «Святий Георгій за Англію!». З палуби «Віндіктіва» надійшла хуліганська відповідь: «Сподіваємося накрутити дракону чортового хвоста!».

Але на підході до цілі вітер раптово розвернувся і здув рятівний дим. «Віндіктів» виявився абсолютно відкритим. Прожектори розірвали темряву, і шквал німецької артилерії зніс десантні містки ще до швартування. Попри це, морпіхи та матроси дерлися на мол по залишках трапів, зчепившись із ворогом у кривавій рукопашній.

Тим часом старий британський підводний човен C3 під командуванням 26-річного лейтенанта Річарда Сендфорда пішов на завдання справжніх смертників. Його місією було підірвати залізничний віадук, щоб відрізати німецькі резерви від молу.

Субмарину набили 5 тоннами аматолу. Коли вона на швидкості вклинилася між опорами мосту, німецькі солдати нагорі навіть не відкривали вогонь: вони сміялися й показували пальцями, думаючи, що англійці просто сіли на мілину через безпорадність.

Поки німці реготали, Сендфорд підпалив ґніт. Екіпаж скочив у крихітний моторний човен і почав відгрібати. За лічені хвилини віадук злетів у повітря разом із десятками захисників. Лейтенант був двічі поранений, але зумів вивести людей живими.

Під прикриттям хаосу два брандери — «Інтрепід» та «Іфігенія» — увірвалися в гирло й затопилися поперек каналу, підірвавши трюми з бетоном. Їхні екіпажі під суцільним зливом куль підібрали маленькі моторні катери.

Вранці посічений снарядами «Віндіктів» привів залишки ескадри до Дувра. Преса вибухнула ейфорією. За цю ніч бійцям присудили рекордні 8 Хрестів Вікторії. Оскільки героїчно билися всі, кавалерів найвищої нагороди обирали небаченим шляхом: таємним голосуванням серед уцілілих матросів та офіцерів.

Та якою була реальність? Британці втратили понад 500 людей убитими й пораненими. А німці вже за два дні прорили вузький обхідний фарватер у прибережному мулі, і човни знову виходили на полювання. Канал так і не вдалося заблокувати повністю.

Проте психологічний ефект виявився колосальним. Рейд довів, що британський флот готовий до найбільш відчайдушних дій, підірвав упевненість Кайзера і дав суспільству надію в найкритичніший момент війни. Зебрюгге назавжди став легендою, де межа між поразкою і безсмертям вимірювалася лише людською хоробрістю.

@istorium_ua