Чи можна зберегти честь, відкривши прицільний вогонь по кораблях учорашнього союзника, з яким ви ще вчора ділили окопи?

3 липня 1940 року британська ескадра підійшла до алжирської військово-морської бази Мерс-ель-Кебір. Замість вітальних салютів за кілька годин над гаванню загриміли гармати, а небо затягнуло чорним димом палаючих лінкорів. Ця кривава сторінка увійшла в історію як операція «Катапульта» — один із найбільш болючих і суперечливих епізодів Другої світової війни.

Червень 1940 року. Франція зазнала нищівної поразки й підписала перемир'я з Третім Райхом. Маршал Філіпп Петен очолив колабораціоністський уряд у Віші, а Велика Британія залишилася абсолютно самотньою перед загрозою німецького десанту через Ла-Манш.

Головним кошмаром Лондона став французький військовий флот — четвертий за міццю у світі. Нацисти пообіцяли не використовувати його в боях, проте прем'єр-міністр Вінстон Черчилль категорично відмовився вірити Гітлеру. Якби надсучасні лінкори опинилися в руках ворога, пануванню Британії на морі настав би кінець, а висадка вермахту на острови стала б справою тижнів.

Саме Черчилль ухвалив безжальне рішення: висунути ультиматум — приєднатися до британців, піти в нейтральні порти або затопити кораблі власноруч. Якщо ні — знищити їх вогнем просто біля причалів.

Це викликало бунт серед частини британського командування. Чимало офіцерів відверто засуджували плани прем'єра, а віцеадмірал Джеймс Сомервілл, якому доручили атаку, щиро ненавидів цей наказ і називав операцію найбільшою політичною помилкою століття.

Спроба дипломатії перетворилася на трагедію офіцерської пихи. Британський парламентер, капітан Седрік Голланд, який вільно володів французькою, годинами чекав у катері під пекельним африканським сонцем. Французький командувач, адмірал Марсель-Бруно Жансуль, обурився, що до нього — повного адмірала — на переговори прислали всього лиш капітана, і навідріз відмовлявся його прийняти.

Час стрімко танув, а британська розвідка перехопила радіограму: Жансуль викликав підкріплення. О 17:54 британські лінкори відкрили вогонь важкими 381-мм снарядами. Французькі кораблі були ошвартовані кормою до молу й затиснуті в бухті — вони навіть не могли розвернути свої гармати в бік моря.

Лінкор «Бретань» вибухнув від прямого влучання в артилерійські погреби: за лічені хвилини загинуло майже тисяча моряків. Кораблі «Дюнкерк» та «Прованс» палали й викинулися на мілину. Загалом за один вечір полягло 1297 французьких моряків.

Чи досягла операція своєї мети? З військової точки зору вона була радше провальною: більшість кораблів французького флоту вціліли. Лінкор «Страсбург» разом із есмінцями вислизнув із пастки та втік до Європи, а новітні гіганти «Рішельє» та «Жан Бар» уціліли в інших базах.

Політичні ж наслідки стали катастрофічними. Французи — особливо військові моряки — почали сприймати британців як ворогів не менших, а подекуди й лютіших за німців. Рух генерала Шарля де Голля зазнав найважчого удару: потік французьких добровольців у Лондоні миттєво обірвався, а уряд Віші розірвав стосунки з Британією.

Цю дипломатичну прірву та недовіру не вдалося подолати до самого завершення війни. Колишні союзники ще неодноразово проливали кров один одного — у боях біля Дакара, у Сирії, на Мадагаскарі та під час висадки в Північній Африці.

@istorium_ua