У серпні 1914 року французький піхотинець ішов у бій у синьому мундирі, червоних штанах і суконному кепі. Такий головний убір не захищав навіть від невеликих уламків. Із переходом до позиційної війни небезпека різко зросла: артилерійські снаряди вибухали над траншеями, а уламки металу, каміння та землі часто вражали незахищену голову. Післявоєнна французька статистика пов’язувала з артилерійськими боєприпасами близько 60% усіх поранень.

Першою відповіддю став не повноцінний шолом, а невеликий сталевий підшоломник — "cervelière", який носили під кепі. На початку 1915 року армія отримала близько 700 тисяч таких виробів. Вони були незручними й прикривали лише верхівку голови, тому військове керівництво почало шукати досконаліше рішення.

Саме з цим підшоломником, імовірно, пов’язана популярна легенда про солдата, якого врятувала залізна миска під кепі. Насправді документів про таку розмову з Огюстом Луї Адріаном немає. Радше все відбувалося навпаки: солдати часом використовували виданий їм сталевий захист як імпровізовану миску.

Розробленням нового шолома керував військовий інтендант Огюст Луї Адріан, хоча конструкція була результатом спільної роботи адміністрації, інженерів і виробників. Її силует нагадував французькі пожежні та кавалерійські шоломи. У лютому 1915 року Міністерство війни ухвалило рішення про масове переозброєння, у травні затвердило модель, а вже в червні замовило перші 1,6 мільйона касок.

Так з’явився "casque Adrian modèle 1915". Його виготовляли з м’якої сталі завтовшки приблизно 0,7 мм. Купол, передній козирок, потиличний напуск і верхній гребінь виробляли окремо, а потім з’єднували. Залежно від розміру й виробника каска разом зі шкіряною підкладкою важила близько 700–800 грамів.

Тонка сталь не витримувала прямого влучання гвинтівкової кулі на звичайній бойовій дистанції. Проте каска й не створювалася як куленепробивний захист. Її завданням було послаблювати удари невеликих уламків та інших предметів, що падали згори. Шкіряна підкладка утримувала металевий корпус на відстані від голови й частково поглинала енергію удару.

Характерний поздовжній гребінь прикривав вентиляційний отвір і підсилював верхню частину конструкції. Він також зберігав традиційний силует французьких військових і пожежних шоломів.

Перші каски фарбували у світлий синьо-сірий колір, який відповідав французькому однострою. Фарба могла відблискувати, тому використовували тканинні чохли, а пізніше покриття зробили матовішим. Фронтовики також самостійно маскували спорядження відповідно до місцевих умов.

На передній частині розміщували знак роду військ. Піхота носила палаючу гранату з літерами "RF" — "République française", артилерія — схрещені гарматні стволи, інженерні війська — кірасу з шоломом, а колоніальна піхота — якір із гранатою. Це була не просто прикраса, а засіб швидко визначити належність солдата.

Каска Адріана стала одним із наймасовіших військових шоломів XX століття. Загальне виробництво різних її варіантів оцінюють більш ніж у 20 мільйонів одиниць. Французьку конструкцію прийняли або пристосували для власних потреб Бельгія, Італія, Сербія, Румунія, Російська імперія та низка інших держав.

Після розпаду Російської імперії такі каски опинилися й в українських військових формуваннях. Відомі фотографії та музейні зразки французьких M15, які використовували в Армії УНР. Збереглася, зокрема, каска із тризубом, пов’язана з юнаками Житомирської військової школи 1919 року.

@istorium_ua