Чи знали ви, що головна художня скарбниця католицького світу завдячує своєю появою не християнській реліквії чи стародавньому манускрипту, а язичницькій статуї, викопаній на звичайному винограднику? Більшість уявляє Ватикан як суворо релігійний простір, проте його музейний комплекс народився із щирої пристрасті войовничого папи до античного мистецтва.

Усе почалося 14 січня 1506 року, коли римлянин Феліче де Фредіс розчищав лозу на пагорбі Есквілін і натрапив на підземну давньоримську залу. З-під землі витягли дивовижну мармурову групу — «Лаокоон та його сини». Дізнавшись про знахідку, папа Юлій II негайно відправив на місце архітектора Джуліано да Санґалло та 30-річного Мікеланджело Буонарроті. Санґалло, ледь глянувши на мармур, вигукнув: це саме той шедевр, про який писав античний історик Пліній Старший у своїй «Природничій історії».

Понтифік викупив скульптуру у землевласника в обмін на довічну пенсію та прибуткове право збирати мито біля міської брами Сан-Джованні. Статую встановили у внутрішньому саду палацу Бельведер, відкривши доступ для художників і знаті. Цей крок поклав початок безпрецедентній практиці: церква почала не знищувати дохристиянську спадщину, а системно її рятувати, вивчати й колекціонувати.

Сьогодні Музеї Ватикану налічують 54 галереї загальною довжиною понад 7 кілометрів. Крізь масивні портали погляду відкриваються нескінченні анфілади, де склепіння прикрашені віртуозними ренесансними гротесками, папською геральдикою з ключами святого Петра та парадними монументальними фресками.

У 1857 році папа Пій IX наказав цнотливо прикрити гіпсовими фіговими листочками всі античні чоловічі статуї, що породило хвилю сатири про «велику ватиканську кастрацію». А за кілька століть до того розгніваний Мікеланджело помстився папському церемоніймейстеру Б'яджо да Чезена, який критикував оголеність фігур у розписах: митець зобразив критика в пеклі в образі судді Міноса з ослячими вухами й змією.

@istorium_ua