Чи можна створити абсолютний шедевр архітектури в момент, коли твоя держава буквально летить у прірву під ударами завойовників? Більшість упевнена, що культура розквітає лише в епоху миру та багатства, проте анатолійський Сівас спростовує цей міф одним поглядом на свій головний фасад. На дворі — 1271 рік. Сельджуцький султанат Руму переживає глибокий занепад і вже платить принизливу данину монгольським ханам. Але саме в цей кризовий момент могутній візир Сахіб Ата Фахр ад-Дін Алі розпочинає грандіозне будівництво Гьок Медресе («Блакитного медресе») — вищої школи, де мали вивчати богослов’я, астрономію та право. Будівничим цієї споруди став зодчий Калоян із Коньї — майстер грецького походження на службі в мусульманського володаря. Цей дивовижний середньовічний синкретизм перетворив будівлю на справжнє кам'яне диво, де анатолійські традиції переплелися з перськими та візантійськими мотивами. Головна перлина комплексу — монументальний портал, або тач-капи («коронна брама»). Важкий білий мармур під різцем майстра перетворився на невагоме мереживо, а склепіння брами заповнили мукарнаси — сталактитові комірки, що створюють приголомшливу гру світла й тіні. Придивіться до різьблення: серед витонченої в’язі та листя захована рідкісна деталь — священне Дерево життя, птахи та ледь помітні голови тварин, що символізують східні знаки зодіаку. Для ісламського мистецтва того часу така прихована анімалістична космологія була сміливим кроком, що відсилав до давніх доісламських тюркських вірувань. Вінчають портал величні мінарети, викладені рельєфною цеглою та кобальтово-бірюзовою глазурованою керамікою. Саме цей сяючий відтінок подарував будівлі назву «Гьок» (старотюркською — «небо» або «блакить»). @istorium_ua