У високому і пізньому середньовіччі у європейських багатіїв стали модними страви з ВЕЛИЧЕЗЕЗНОЮ кількістю спецій.Джованні Ребора наводить рецепт бульйону на 12 осіб з італійської кулінарної книги XIII століття. До нього входять: 26 грамів гвоздики, три мускатних горіхи, а ще імбир, кориця і шафран. Мускатний горіх сьогодні прийнято додавати в їжу на кінчику ножа, f в таких кількостях jy здатний просто викликати отруєння.Або ось ще приклад. У французькій кулінарній книзі XIV століття імбир використовується в 26% всіх рецептів, шафран в 17%, а кориця або касія і малагетський перець — в 15%. Для порівняння, сіль використовувалася в 16% рецептів, а цибуля і часник — в 9%. Навіщо все це було потрібно? Базова, і напевно цілком правдива версія — заради кітчу, щоб показати багатство і статус. Нові еліти — буржуа, наприклад купці з італійських міст, обожнювали спеції навіть більше за родову знать. Адже у феодальному світі у них було небагато інструментів, щоб підкреслити свої привілеї. Інше, більш цікаве пояснення — релігійне. Багато хто в середньовічній Європі вважав, що спеції походять прямо з райського саду. Частину прянощів поставляли в Середземномор'я по Нілу, а він, як вважали середньовічні вчені, витікав з Едему. У XIV-XV столітті в Європі була популярна згадана вище малагета — різновид перцю із Західної Африки. Каравани доставляли її через Сахару в арабські країни, а звідти вона потрапляла до Європи. Називали цю пряність Granum paradisi — райське зерно. Вчені припускають, що назва сприймалася не як метафора, а як вказівка на місце походження. У ідеї про те, що спеції походять з раю, було і філософське вимірювання. Богослови протиставляли божественні аромати прянощів з далеких країн мирській суєті і бруду. Так, італійський богослов XI століття Петро Даміані писав про Едемський сад:Сувора зима і спекотне літо ніколи не вирують.Вічна весна розпускає пурпурні квіти троянд.Лілії сяють білим, а крокуси червоним, випромінюючи бальзам. Зеленіють луки, проростають посіви,Струмують медові струмки, випромінюючи прянощі і ароматне вино. А в середньовічній літературі спеціями незмінно пахли романтичні бачення і казкові світи. Так, у надзвичайно популярній французькій поемі XIII століття «Роман про троянду», алегоричній енциклопедії куртуазного кохання, герой потрапляє в райський сад, де все пахне спеціями, і всюди ростуть дерева мускатного горіха, гвоздика, «райське зерно», перець, куркума та інші прянощі.@istorium_net