Проєкт 100 000У середині 1960-х років, коли війна у В'єтнамі ставала все кровопролитнішою, а підтримка населення — все слабшою, Пентагон зіткнувся з гострою проблемою нестачі людських ресурсів. Саме тоді міністр оборони США Роберт Макнамара, один із найвпливовіших архітекторів американської політики епохи, запустив амбітну соціально-військову програму під назвою «Project 100,000».Офіційно вона подавалася як гуманістична ініціатива: мовляв, сотні тисяч молодих людей, які раніше не відповідали стандартам для служби (через низький рівень освіти, знань чи фізичної підготовки), отримають шанс на «нове життя». Їм обіцяли навчання, кваліфікацію, підтримку і подальше працевлаштування після армії. На практиці ж це було насамперед цинічне рішення поповнити армію за рахунок найбільш соціально вразливих.У рамках проєкту армія почала приймати призовників з так званим "нижнім 10–30 процентилем" за інтелектуальними тестами. У попередні роки таких людей вважали непридатними до служби. Але тепер — завдяки зміненим критеріям — їм відкривали двері. І вони масово потрапляли на фронт.За шість років дії проєкту (1966–1971) до армії було призвано близько 354 тисяч осіб, які в іншому випадку ніколи б не пройшли відбір. Вони отримали не додаткову підготовку, а прискорену інструкцію, після чого більшість із них направляли у піхоту — в найнебезпечніші райони в'єтнамського конфлікту.Результати були шокуючими. Учасники програми гинули в бою в три-чотири рази частіше, ніж звичайні солдати. Вони стикалися з насмішками, приниженням і відсутністю підтримки з боку армійських структур. Офіцери в приватних звітах називали їх "moron corps" — корпусом дебілів. Звідси й пішла жорстока назва програми в народі: «дебіли Макнамари».Ті, хто вижив, часто поверталися додому ще більш вразливими, ніж були до армії. Вони мали нижчі шанси на працевлаштування, вищий рівень психічних розладів, часті розлучення й проблеми з законом.@istorium_ua