Повідомлення telegram каналу - @iryna_klekit

Люблю я роздивлятись тему «А це нормально?».
Ось, наприклад, моногамія. З малечку ми чуємо про щастя та справжню любов тільки удвох. Про «жили вони довго та щасливо». "Справжнє кохання – це тільки те, що на все життя".
В результаті зустрічі з реальністю ми розгублюємось і соромимо себе за «неправильність».
Моя подруга вже кілька років як розлучилась і не шукає іншого.
Розквітла, виросла в професії, подорожує, сяє. Та всі оточуючі сумно хитають головою і співчувають, що вона досі без чоловіка.
Інша знайома після розлучення занурилась у вир коротких романів. Помолоділа, квітне і переповнена енергією. Але соромить себе за те, що досі не «вміє будувати правильні стосунки».
Є безліч пар, котрі живуть у поліаморії, чи відвідують свінгерклуби і при цьому щасливо та довго живуть разом. Але цей факт тримають у суворій таємниці, бо можуть добряче відгрести від суспільства за «неправильне» кохання.
А от дослідження показують, що:
Рівень щастя в людей котрі мають пару та самотніх, з власного вибору, однаковий.
В тваринному світі на 4 тисячі видів ссавців тільки декілька десятків поєднуються в пари для виховання потомства. І тільки 9% з 2500 видів показують деякі риси моногамії.
У чоловіків, віком 30-44 років, кількість сексуальних партнерок впродовж життя була від 6 до 8. У жінок того ж віку - 4 партнери.
Якість зв’язків та тривалості як моногамних так і немоногамних є однаковою. Ну, трохи задоволеність сексуальна в немоногамних вища.
Це дозволяє припустити, що моногамія на все життя, є все ж рідкістю а не нормою і не єдиним сценарієм щастя для людей.
Можна бути щасливим і без пари, і з кількома особами одночасно.
Важливо щиро запитати себе: «А чого я насправді потребую?»
Ще один текст про "нормально" ось тут
І ще один про правила