Чим старша стаю, тим менше вірю в ідеальні країни, ідеальних людей і “правильні” суспільства. Нещодавно подруга дала мені дуже важливу пораду. Вона називається «потихеньку». Потихеньку робити те, що ти можеш робити. Без сорому, що ти тормозиш, порівнюючи себе з іншими. Особливо якщо це стосується адаптації в новій країні, рівня мови, доходу, досягнень. Дуже просто сповзти у сором. За себе. Що ти не такий, як ці люди навколо тебе. Сором — дуже дивне почуття. Він змушує нас удавати, що ти гірший за інших. Не так стараєшся, робиш не те, та й помилок в твоєму житті багато. А потім життя бере тебе за плечі й каже:“Подивись уважніше”.«потихеньку» - слово порятунок для таких перфекціоністів, як я. Саме тому, я написала допис - нагадувати собі через що я пройшла. У кожного з нас є подібний список. Орієнтуйтесь на нього. Не має в світі ідеального. Ні в роботі, ні в стосунках, ні в країнах. Наприклад, Америка — найсильніша країна світу. І при цьому вони обрали Трампа. Про сусідів то окремий випадок, без вибору. У будь-якій країні є абсурд, ідіоти, нарциси, продажники й колективні психози. Ми теж не виняток. Ми дуже молода країна. І як би нам не хотілося думати про себе як про зріле суспільство — ми ще тільки ростемо. З усіма кризами росту, токсичністю, хаосом, руйнуванням і болючими помилками. Коли це визнаєш — стає легше. Бо перестаєш жити в ілюзії, що ми вже “мудрі дорослі”, які все зрозуміли. Ні. Ми тільки проходимо свій складний історичний підлітковий вік. Любов до країни — це не “моя країна найкраща”. Любов — це:“Я бачу всі проблеми. І все одно вона моя”. Ми часто не хочемо визнавати діагнози рідних (або свої). Не хочемо визнавати токсичних людей. Не хочемо визнавати рівень суспільства чи історичний період, у якому живемо. Бо дуже хочеться думати, що ми вже пережили найгірше. Що ми вже “ті мудрі люди після уроків історії”. Але ні. Ми зараз всередині цих уроків. І єдине, що ми реально можемо — пройти їх достойно. Без рожевих окулярів. Без культу сили й грошей. Без ілюзії, що наміри важливіші за вчинки. Бо людину визначає тільки те, що вона робить. І так, буде багато розчарувань. Особливо — від власних очарувань. Але є хороша новина. Попри весь хаос, у людини завжди залишається одна сила:вибір. Бути жертвою. Або бути тим, хто будує.#особисте