Коли мені здається, що я недостатня, запізнилась або “не дотягую” до чужих стандартів, я згадую одну просту річ:у світі є люди, які в 50 років досі не вміють кататись на велосипеді. І це абсолютно нічого не говорить про їхню цінність як людини.Хтось навчився плавати у п’ять, а хтось — у сорок.Хтось став мамою у двадцять, а хтось так і не захотів дітей. Хтось знайшов себе після університету, а хтось — після розлучення, еміграції чи депресії.Ми надто часто міряємо себе чужими лінійками, забуваючи, що стартові точки у всіх різні.Комусь у дитинстві дали підтримку й відчуття безпеки. А комусь — тривожність, страх помилки й постійне “будь зручнішою”.Тому доросле життя — це не марафон із єдиним маршрутом. Це швидше величезне місто, де кожен іде своєю дорогою, своїм темпом і зі своїми зупинками.Іноді те, що для одних “елементарно”, для інших — маленька особиста перемога.Тож якщо вам здається, що ви щось не встигли — можливо, ви просто жили занадто багато всього, про що інші навіть не здогадуються.Не існує єдиного “вчасно”.Є лише ваше життя.І ваш шлях💙💛#особисте ** пісню Полякової «не на часі» чули?😉