Ірландія для українців | Якщо людина позбавлена почуття гумору — значить, було за що (c)#спогад...

Якщо людина позбавлена почуття гумору — значить, було за що (c)#спогадиФБ Нарешті вийшла моя п’ята книга — «Інтриганки». Я писала її під час першого карантину, коли світ раптом перевернувся догори дриґом і почав жити за новими правилами. Тому замість паперової книги з’явилася електронна. Сучасно, практично… і абсолютно незрозуміло для мене.Я не знала, як презентувати електронну книгу. Як робити літературні вечори без людей?Як підписувати книгу, у якої немає сторінок? Як обіймати читачів через екран? Все те, до чого я звикла з паперовими книжками.А ще мене дратувала обкладинка. До нервового смикання ока. Ті усміхнені «пампушки» з бубликами взагалі не мали нічого спільного з тим, що було всередині книги. Ну що це за дизайн? Куди дивились редактори видавництва? Спроби достукатись до них не мали сенсу. Відповідали коротко- ви підписали контракт, вся робота наша, 5% від продажу - ваші. Тому рекламу я тихенько поховала десь між розчаруванням і «та ну його». І лише зрідка згадувала про «Інтриганок» у соцмережах.Всесвіт — це чоловік з прекрасним почуттям гумору. Він відповів мені взаємністю: млявими продажами, байдужістю і гонораром, який я так і не побачила досі.Минулого літа мене запросили на ранкове шоу. Шукали людей, яким карантин дав поштовх щось змінити: відкрити бізнес, знайти нове хобі, навчитися пекти хліб чи, як я, — написати роман.Я страшенно хвилювалася. Настільки, що двічі відмовлялася.Колись я вже була на телебаченні. Навіть їздила на зйомки до Києва. Але потім не могла дивитися той ефір і робила вигляд, що цього взагалі не існувало.Цього разу мене переконали ведучі. Та й формат був онлайн: прокинулась, нафарбувала вії, увімкнула камеру — і ти вже «в студії».Всю ніч перед ефіром я не спала.На світанку ходила квартирою в пошуках «гарного кута», перевіряла тримач для телефона, поправляла волосся, пила воду літрами й нервувала так, ніби мала летіти в космос.Коли закінчилися перші пів години ефіру з йогою та сніданками, ведучі почали представляти запрошену гостю. Мені залишалося лише натиснути кнопку на телефоні.І саме в ту секунду я зрозуміла, що мені терміново треба в туалет.От просто зараз.Негайно.Критично!Думаю, у кожного було це відчуття☺️Перед захистом диплома.За секунду до виходу на сцену.Перед співбесідою, важливою розмовою чи дверима РАЦСу.Наш організм вміє дуже «вчасно» підтримати🙃Ефір відбувся. І вийшов теплим, легким і дуже людяним.Я знову переконалася: більшість наших страхів існує лише в голові. Ми самі годуємо їх силою, поки вони стискають горло, сушать губи й змушують коліна тремтіти.Щоразу, коли я заходжу в щось нове й невідоме — мені страшно. Це правда.Але я вчуся дивитися страху в очі й робити крок назустріч.Бо, здається, іншого способу вирости просто не існує 🙂А ви як домовляєтесь зі своїми демонами?2020