Сьогодні мені знову наснились "асвабадітєлі". Рік їх не було. Цих снів. Я вже зраділа! А сьогодні — знову. І це вже не ті бородачі, що панували в нашому місті й розшукували мене, а я від них ховалася. Ні. Наснились ті, що стояли на саморобних блокпостах. Наче наступний етап гри за виживання. Від нашого міста до сірої зони було п’ятнадцять таких блокпостів. У кожному селі — на в’їзді і на виїзді. І кожного разу ти не розумів, чого вони від тебе хочуть. Я виїхала з шостої спроби. Якось розповідала про це — ще на попередньому каналі. Тобто п’ять спроб до того були невдалими. П’ять разів мене не випускали. Ти міг проїхати три блокпости — і на четвертому тебе розвертали. Або тільки два. Або цілих десять. І в тобі вже кипіла надія: ось-ось, ще трохи — і ти вирвешся у вільну Україну. Але ні."Асвабадітєлям" перемикало в голові. Або вони отримували наказ. Розстрілювали колону. І ми поверталися. І сьогодні мені снилися саме ці блокпости. Ці бородаті чоловіки. Те, як вони поводилися з нами, з людьми. У когось відбирали автівку — якщо вона їм сподобалася. У когось — кросівки, телефон, обручку і тд. Їм було байдуже, що хтось смертельно хворий і хоче виїхати туди, де є лікарня і медикаменти — бо все обладнання розікрали в перші дні окупації й вивезли в Росію. Їм було байдуже, що малеча плаче на руках у мами одинадцять годин поспіль. Це не люди, монстри. І я хочу звернутися до психотерапевтів або психологів. Я знаю, ви є тут, на каналі🫶🫶🫶 Чому це відбувається? Наскільки глибоко травмована наша психіка, що вона відтворює події трирічної давнини — ті, про які ти свідомо не згадуєш — і повертає їх у снах так, що ти проживаєш усе наново, як наяву? Прокидаєшся серед ночі від власного страху. Розумієш, що це сон. Засинаєш знову — і сон продовжується з того місця, де обірвався. Що відбувається з нашою підсвідомістю? Де саме захована ця травма? І як її звідти… виколупати???