Чому я навчилася у ірландців.Частина друга. Про відсутність критикиЯ навчилася у ірландців не критикувати.Ви помічали: при всій їхній любові до пліток, вони майже не критикують. Вони можуть щось переповісти, але власну думку у формі осуду чи негативного висновку — ні. Це просто не озвучується.Так само обережно вони дають поради.Лише тоді, коли ти прямо про це просиш.Якщо ти запитаєш:— Де оформити банківську картку?Тобі скажуть:— У такому-то банку.Але якщо скажеш:— Допоможи, будь ласка, заповнити форму,— тоді вони включаться повністю.І так у всьому.Ніхто не намагається «рятувати» тебе просто тому, що ти щось сказав.Ніхто не нав’язує манеру поведінки.Навіть у сім’ях.Немитий посуд, неідеальний одяг — це не привід для зауважень. Не критикують. І коли зникає критика, стосунки в парі стають здоровішими. Вони не кажуть одне одному:— Тобі пора поголитися.— Чому ти так довго говорив з мамою?— Чого ти після вибачень просто усміхнувся?У них цього просто немає.А разом з цим — немає постійних сварок і дрібних скандалів.Я спостерігала за своїми хостами. Вони ніколи не навішували очікувань одне на одного. Знаєте фразу: «Не очаровуйся — не розчаруєшся»?У них це не фраза, а спосіб життя.А ми, люди з пострадянського досвіду, звикли порівнювати.І якщо порівняння неідеальне — вмикається критика.Вони ж не критикують навіть дітей.Подивіться уважно:зіграв три ноти на концерті — який ти молодець.посів десяте місце з малюнком — ти супермолодець, давай святкувати.Вони виховують дітей у любові, а не в критиці. Перелюбити дитину неможливо, а знищити самооцінку критикою - легко.Які ваші спостереження за ірландцями? Частина 1#ірландіядляукраїнців