Коли вітер історії збиває з нігПам'ятаю, як у дитинстві будувала замки з піску на березі моря. Маленькі стіни, вежі, що зводились з такою старанністю. А потім приходила хвиля... І все зникало. Наступного дня я починала будувати знову, але вже в іншому місці, з урахуванням того, як близько підходить вода.Сьогодні відчуваю себе так само.... Ми будуємо плани, мріємо про майбутнє, а потім приходить "хвиля" невизначеності — незрозумілі політики, нелогічні рішення, турбулентність світу. І здається, що всі наші орієнтири зникають.Я запитую себе: як не загубитися в цьому хаосі? Як будувати, коли знаєш, що наступного дня все може змінитися?🔺Психологи радять навчитись слухати себе. У галасі зовнішнього світу найважливіший голос — ваш. Він підкаже, що для вас справді важливо, що дає енергію, а що забирає. Не ігноруйте його.Хм... може і справді, треба зупинитись і подумати. Бо зараз таке відчуття, що я біжу і всюди не встигаю 🔺 Створювати "острівці стабільності". Це можуть бути щоденні ритуали — кава зранку, прогулянка ввечері, улюблена книга. Маленькі, але надійні речі, які нагадують, що ви є, і ваш світ існує.Я часто згадую подорожі минулих часів. Те, що було у нас з родиною. Але Ірландією не подорожувала зовсім. Якось ніколи, не на часі... 🔺Діяти, а не чекати. Якщо не знаєш, що робити далі, роби хоч щось. Навчитися нової мови, записатися на курси, волонтерити. Рух — це життя, і він створює нові можливості, навіть якщо їх не видно на горизонті.У морі, де хвилі непередбачувані, найголовніше — не потонути. Триматися на плаву, дихати, і вірити, що рано чи пізно ви знайдете твердий берег. Здається, я тільки те і роблю, що рухаюсь ))) але берег дуже потрібен. Як світло в кінці тунелю..** на відео пляж, куди я мрію попасти. З відчаю купила квиток опівночі)) Скільки можна відкладати життя "на потім"?🫶 Поділіться, як ви долаєте свою невизначеність? Що допомагає вам триматись?🫶