Що таке Україна для експатів міжнародних місій у 2014-2021 рр.

Перші «зальоти» експатів-місіонерів стартували ще в 2014-му. Відлік розпочався ще з часів найтрагічніших подій на Майдані, але справжні десанти різного роду експертів почалися з початком бойових дій на Донбасі. Для тих, хто базувався у Києві чи навіть у Донецьку (який ніякий, але ж таки мегаполіс) до 22 року, місія виглядала радше як туристичне відрядження. Родини, діти, няньки — все дозволялось. Треба чесно сказати: левова частка цих експатів — зовсім не оксфордські випускники (більш детально ми це згадували тут). Переважно це вихідці із сільської місцевості, з доволі скромним інтелектуальним багажем, але з базовим набором потрібних навичок. І от саме вони, вперше потрапивши в Київ, переживали культурний шок. Уявлячи Київ, у кращому випадку, як якусь східноєвропейську Нігерію, їхня «терра інкогніта» під час трансферу з Борисполя раптом відкривалася Позняками, Осокорками, Харківським масивом із сучасними висотками і моллами з усіма знайомими брендами. Через кілька тижнів у центрі Києва вони вже жили тим життям, про яке мріяли вдома: оперний театр, пафосні ресторани і стоматологи по цінам нижче ніж у них манікюр. Кумедні дзвінки з дому були класикою жанру. Десь у 2015-му з німецього села родина в паніці питає: «Тебе ж там не бомблять прямо зараз?» А донька-експатка якраз п’є каву на Хрещатику. Через пів року ті ж родичі прилітали «переконатися особисто» — а заодно й полікували зуби. Дехто з експатів після закінчення своїх місій в Києві потім навіть поверталися виключно «на зуби», бо квитки, готель і ресторани виходили дешевше, ніж одна процедура вдома. Україна швидко стала лакомим шматком: офіси почали сортувати кадри, і Київ діставався вже лише «заслуженим артистам», своїм із досвідом і зв’язками. Потрапити сюди означало автоматично підняти свій статус. Деякі офіси, щоправда, розкидало по простіших містечках — Краматорськ, Лисичанськ. Там навіть виїзд у Харків на «макдональдс» здавався маленькою відпусткою. А на місці — атмосфера провінційних нічних клубів Донбасу: дешево, сердито, але з відчуттям, що ти вже «вибився у великий світ». А от у Донецьку ситуація вважлася більш ризикованою. Експати ОБСЄ, ООН чи Червоного Хреста жили цілими готелями «5 зірок» у центрі, з атмосферою вічного турецького all inclusive. Ночами — вечірки «до упаду», а зранку монітори ОБСЄ з бодуна натягали на свої припухші фейси корпоративні каски й виїжджали «фіксувати порушення тиші». У підсумку: для більшості експатів того періоду Україна стала землею, де можна було «вибитися в люди» значно швидше й дешевше, ніж удома. Звісно після 2022 р. багато що з вищезгаданого змінилося, хіба що окрім стоматології та ресторанів 🤫...