Це вже навіть не виняток. Це — ланцюг призначень: • Катерина Михалко — оборонний експорт • Анна Замазєєва — керівниця медзакупівель, яка провалила логістику • Дарія Герус — кураторка донорських напрямів в МОЗ без профільної освіти • Молоді «реформаторки» в Мінекономіки, Укроборонпромі, Центрах відновлення — призначені за друзів, за сторіс, за спільні вечіркиЦе не про жіноцтво. Це — про системну схему виведення на ключові напрямки тих, хто зручний. Хто поставить підпис, але не поставить питання. Хто стане обличчям презентації, але не візьме відповідальності.Ми маємо право знати: • Хто призначив Катерину Михалко? • Хто узгоджував її кандидатуру у ТСУ? • Чому в країні, де кожна ракета на рахунку, ключові рішення ухвалюються за принципом “своя — прикра — посміхається”?Чому люди, які отримують повноваження в стратегічній сфері, не проходять жодних процедур добору, не дають публічного звіту, не відповідають на запитання? Україна заслуговує не на декоративних призначенців, а на державних людей. На тих, хто обраний — не за вечірки, а за професію. Хто у 24 — не на форумах із дронами, а в розробці систем управління артилерією. Хто у 26 — не на посаді керівника оборонного експорту, а на полігоні з конструкторами.Ганьба такій державі, яка призначає танцівниць і доньок друзів замість професіоналів.Ганьба країні, яка в час війни будує “нову Україну” зі старого блата.Ганьба тим, хто думає, що ми цього не бачимо. Ми бачимо. Ми не забудемо.Ми ще маємо шанс зупинити це. Але він тане з кожним подібним призначенням.