Це вперше в мене розгубилися всі слова й немає чим особливо поділитися після перерви. Життя нахабно випхало мене з інтернетів, довелося йти і жити його офлайн. Багато роботи, дуже багато роботи — здавали величезний шматок проєкту за 9 місяців — а ще ж тепер я вся дуже хелсі-шмелсі та ходжу в тренажерний зал. А це значить, що два дні на тиждень я забуваю своє імʼя. Словом, по мірках блогів я невдаха, але в житті все наче і нічо))) Чомусь наприкінці всіх цих днів у мене не лишалося слів навіть для себе, не те що для того, щоб написати їх тут. Я навіть кручу постійно думку, що а може не треба мені тримати цей куточок в інтернеті, якщо він у першу чергу підпорядковується моєму життю, а не життя — слугує йому. Чомусь здається, що в мене є величезне зобовʼязання перед вами — приходити і бути тут. А потім вдається згадати, що всі тут швартуються добровільно)))Якась у мене криза із блогом. Все частіше питаю себе, для чого я тут і як, і що. Все частіше приходжу до думки, що я тут ні задля чого. В тому сенсі, що блог не слугує жодній очевидній меті аля реклама чи щось таке. І що я просто хочу бути як гриб, який вилазить на поверхню тільки тоді, коли йому є що цьому світові показати. Тільки ж де набратися сил, аби дивитися на полунички, дерева, птахів, і не забувати, що я — гриб