Якщо видалити мене з ютуба, то ще місяці зо три доходитиме відлуння письменницьких порад із тих відосів, якими я прокрастиную. Одна з найулюбленіших — “привʼяжіть читача до свого героя”. Зробіть його симпатичним. І тоді читач ваш. Просто, еге?

😅

А потім натикаєшся на барʼєр: а як саме це виглядає для мого героя? Що таке “симпатичний” — КОНКРЕТНО? Особливо коли пишеш героя, який багато симпатії викликати не має. Почала другу книжку про Корморана Страйка — “Шовкопряда” — і якраз за цим спостерігаю.

🕵️‍♂️ Страйк не милий. Не намагається сподобатися. Але турбується про людей, з якими працює, навіть коли і дірки від бублика їм не винен. Контролює ситуацію — знає, за яку нитку потягнути, що сказати, коли натиснути. Відмовляється від клієнта з грошима, якщо той переходить межу. І бере справу, яка грошей не принесе, бо в ній є щось людське. Ретельний. Компетентний. Не шукає легкого виходу. І при цьому — ❄️ холодний, не дуже вміє підтримати, уникає близькості, живе абияк. І зовнішність на трієчку, і татух, здається, теж нема, бгг. Виходить, що “симпатичний” тут — не про чарівність і точно не про ідеальність. Це турбота + компетентність + внутрішні принципи. Помітили, як на недоліки раптом стало легенько пофіг? І цікаво, що жодна з цих рис окремо не гарантує симпатії. Але в комбінації обʼєм і цілісність виростають ого-го 👌 #вчитуюсь