Вхід Реєстрація
Реклама
Ваше рекламне місце
Забронюйте цей слот без конкуренції на обраний період.
Купити рекламу →
Логотип телеграм спільноти - Спонукальний інцидент
Додано 14 лип 2024

Спонукальний інцидент

@inciting_incident
Кількість підписників: 678
Фото: 997
Відео: 38
Посилання: 191
Опис:
Тут — про будні оповідачки, книги, письменство та силу ідей ✨ Живу, тішуся, сумніваюся. Люблю слова, після яких вже не так, як було. Пишу фентезійний роман про те, що мене хвилює. Авторка: @yuliiaaiiluy
Джерело

Спонукальний інцидент | Оскільки знову активно працюю над #ВідділТранспортуванняДуш, то нагада...

Логотип телеграм спільноти - Спонукальний інцидент Спонукальний інцидент @inciting_incident
394 Охват/переглядів 2025-09-03 18:28 Повідомлення №1057
Оскільки знову активно працюю над #ВідділТранспортуванняДуш, то нагадаю — у сирій чернетці написала 4/6 міні-арок історії. Це майже нічого не означає, бо сира чернетка в мене дорівнює шарам і шарам переписувань, але принаймні історія є на папері і з нею можна працювати. Дві заключні — і найобʼємніші — арки поки не дописую, бо НАРЕШТІ зрозуміла, чого дуже не вистачало в характері героїні, і цей компонент впливатиме на ВСІ її дії та рішення. Тож повернулася на початок і вплітаю це нове відчуття, поки добре його схопила. Заодно редагую. Додаю описи, вишліфовую фрази. Піддаю сумнівам дії. По правді, не вмію тримати це все в голові, коли пишу першу чернетку. Набагато швидше й продуктивніше працюю шарами: від кістяка до судин, мʼязів, нервових закінчень і далі за списком. Інакше brain freeze від кількості рішень, які треба приймати слово за словом.Хоч до фіналу ще далеко, але якось так тішить, що я вперше в житті просунулася так далеко і вперше в житті бачу історію повністю, бо майже повністю її написала. Звісно, деталі ще можуть змінитися, ненаписані сцени завжди на папері дивують, але принаймні я знаю до чого йду. Це велике досягнення для мене, бо за минулий рік я десь рази чотири переписувала початок історії (не цієї), сумарно тисяч на 30-40 слів, бо не могла доперти, що я пишу і як я хочу, аби це виглядало. Це були муки. Ще й з невидимим результатом. Ти ж ніколи направду не знаєш, коли нарешті почне вдаватися, тому просто бʼєшся лобом об стіну й сподіваєшся, що лоб виявиться міцнішим. І оцей рух уперед — маленьке визнання, що всі дії були недаремні. Нехай і на цій шкалі "написати книгу" це всього лиш якась там засічка.