Коли Оскар Вайлд закінчив у Редінзькій в'язниці текст, який ми сьогодні знаємо як De Profundis, він хотів зробити просту штуку: надіслати його людині, якій цей текст був адресований.

Але не вийшло. Йому не дозволили. І все у підсумку дійшло до того, що тепер це можу читати я, ви та і всіх, хто захоче.

У квітні 1897 року у тюремних документах з'явилося прохання Вайлда передати рукопис лорду Альфреду Дуґласу — Бозі, чоловікові, стосунки з яким були одним із центрів його особистої катастрофи. На той момент Вайлд відбував дворічне ув'язнення з каторжними роботами після судів 1895 року. У Reading Gaol новий начальник Мейджор Джеймс Нельсон дав йому більше можливостей писати, і Вайлд використав їх для величезного листа до Дуґласа.

Але лист виявився надто великим і надто складним, щоб бути просто листом.

Це був текст про їхні стосунки, провину, приниження, мистецтво, страждання, самого Вайлда і спробу зрозуміти, що залишилося від його життя після публічного падіння. Він писав його на тюремному папері. Рукопис у підсумку складався з десятків щільно списаних сторінок.

Адміністрація не дозволила відправити його з в'язниці. Текст зберігали й повернули Вайлду лише під час звільнення у травні 1897 року.

Після виходу Вайлд передав його своєму близькому другові й майбутньому літературному виконавцю Роберту Россу. Він попросив зробити машинописні копії й передати текст Дуґласу. Росс, однак, не надіслав Бозі оригінал. Він відправив копію.

Це рішення виявилося надзвичайно важливим. Дуґлас пізніше стверджував, що отриманий текст спалив, навіть не прочитавши його. У різні моменти він, щоправда, давав суперечливі версії того, що саме отримав і що з ним сталося. Але оригінал залишився у Росса — і тому De Profundis фізично пережив своїх головних учасників.

За життя Вайлда текст не був опублікований. Письменник помер у 1900 році. Лише в 1905-му Росс видав англійську версію й дав їй назву De Profundis — «З глибин», від початку 130-го псалма. Росс прибрав значну частину особистих згадок і всі прямі посилання на родину Квінсберрі.

Росс зрештою передав оригінальний рукопис Британському музею з умовою, що його не відкриють для публічного доступу до 1960 року. Повний текст намагалися видавати й раніше: у 1949 році син Вайлда Вівіан Голланд опублікував версію, але працював із машинописом, у якому накопичилися сотні помилок, виправлень та пропусків.

Лише коли обмеження на оригінал завершилося, видавець і дослідник Руперт Гарт-Девіс зміг звіритися безпосередньо з рукописом. У 1962 році в «The Letters of Oscar Wilde» з'явився виправлений текст, заснований на ньому.

Між написанням De Profundis і появою надійної повної версії минуло приблизно 65 років.

Ця історія додає самому тексту ще один вимір. De Profundis часто читають як документ людини, яка після слави, судів і в'язниці намагається переосмислити власне життя. Але це також книжка, існування якої кілька разів залежало від дуже матеріальних речей: чи дозволить начальник в'язниці писати; чи повернуть аркуші під час звільнення; кому Вайлд віддасть рукопис; чи надішле Росс оригінал адресатові; чи збереже його архів.

Якби Росс просто виконав прохання буквально й відправив Дуґласу саме оригінал, історія одного з найвідоміших текстів Вайлда могла б швидко закінчитися у полум’ї.

in book we trust