Як же пощастило Нілу Армстронґу злітати на Місяць у 1969-му, а не в часи соціальних мереж, коли за твоїм кожним кроком слідкують (хоча слідкували і тоді дуже активно), а ще змушують танцювати в тік-токах. Ось, наприклад, уривок з книжки Крейґа Нельсона «Аполлон 11», яка вийшла українською у видавництві «Бородатий Тамарин» — про відлюдькуватість найвідомішого астронавта в історії: Тим часом почалася затяжна ера човників і космічної станції, коли НАСА, здавалося, надовго поринуло у летаргійний сон. Попри це, Ніл Армстронґ, найбільш символічна та приваблива постать агентства, досі тримався в тіні. Джим Ловелл часто обговорював із ним його дивовижну схожість із Ліндберґом. Якось аж дорікнув йому: «Слухай, Чарльз Ліндберг перелетів Атлантику коштом приватних осіб, його літак був збудований власноруч, тож він мав повне право бути хоч яким відлюдником. Але ж ти побував на Місяці коштом країни. Платники податків уможливили твою мандрівку, дали тобі перспективи та славу, тож заслуговують на певну віддачу». На це Ніл заперечив: «Мене б замучили до смерті, якби не був відлюдькуватим». Мабуть, таки його правда». in book we trust