— Гриби, виходимо!— Міль, заходимо! Заходимо до списку того, чого я відтепер побоюсь. Так, «Те, що бенкетує вночі» — це пряме попадання в мої страхи. Я повільно читаю, бо просто не хочу, щоб історія про Алекса Істона закінчувалось. В першу чергу, для мене — це текст про солдата. Зрештою серія так і називається «Клятвенний солдат». Мене мало що може насмішити, але гумор головного героя і в другій частині — 🔥 — Що сталося з вашими штанами? — Бився з кабаном. Я знаю, що це не всіх насмішить 🌚, але я сміюсь сильно 😅

І який же Алекс прагматичний. Щоб не спойлерити напишу віддалено — сниться Алексу сон, де до нього приходять моройки. І вони звичайної, пересічної зовнішності, середьностатичної) І він веде з собою діалог, що якщо вже моройка тебе мучить, то ти чекаєш, що це щось буде або дуже повторне і відразливе, або щось супер вродливе. А не обличчя одне із сотень, яке трапилось на вулиці сьогодні. Але ж логічно! Приходить щось типу страшне мучити тебе уві сні, а воно звичайне як сусід. Це обідно. in book we trust