iPress | Міжнародна преса українською

Україна вибудовує нову оборону від дронів. росія не встигає закривати діри у своїй ППО. Головне з допису Дональда Гілла: Німеччина передала дев’ять зенітних ракетних комплексів IRIS-T і до кінця 2028 року передасть ще дев’ять. Наразі кожен комплекс має п’ять пускових установок. Німеччина надішле ще 36 пускових установок. SLM має дальність ураження 40 км, а SLS – 12 км. Ці системи мають майже 100% точність під час перехоплення крилатих ракет. Український лазерний комплекс "Тризуб" виходить на завершальний етап фронтових випробувань і незабаром піде у серійне виробництво для застосування проти "Шахедів". FPV-дрони можна уражати на дистанції 900 метрів, розвідувальні дрони – 1500 метрів, "Шахеди" – 5000 метрів. Комплекс призначений як засіб об’єктової оборони для прикриття інфраструктури та інших тилових об’єктів. Коли Україна створювала ППО ближньої дії, серед підрозділів було поширене переконання: якщо російський дрон пролетів над їхньою ділянкою й нічого не вразив – претензій до них не буде. Спочатку розрахунки діяли зі стаціонарних позицій із важкими кулеметами. Згодом кулемети встановили на автомобілі та обладнали прожекторами. Нині використовують тепловізори й прилади нічного бачення. Акустичні сенсори, радари та розвідувальні дрони збирають дані, які відображаються в системі, спільній для всіх підрозділів ППО. Розрахунки об’єктової оборони інтегровані з мобільними кулеметними групами та екіпажами дронів-перехоплювачів, причому мобільні групи постійно переміщуються й уникають повторного використання тих самих позицій. Тепер, із покращеною координацією та наглядом, якщо дрон залишив ділянку підрозділу і не був збитий, проводять розбір, щоб з’ясувати причину. Якщо виявляють недолік у розміщенні радара, його переставляють, а ефективність такого переміщення аналізують. Розміщення сенсорів ґрунтується на наукових засадах і інтегроване з іншими компонентами мережі. Аналізують і якість підготовки пілота. Попри зростання кількості дронів, запущених у 2026 році, частка тих, що уражають ціль, загалом знижується. Це сталося тому, що більше екіпажів підготували до належного рівня, з’явилося більше обладнання, покращилася координація, а невдачі й успіхи аналізували та враховували в подальших діях. Крім того, українські системи РЕБ "Ліма" виявилися ефективними як проти дронів, так і проти ракет. Українська авіація – гелікоптери, гвинтові літаки та реактивні літаки – забезпечує ще один рубіж оборони. Mirage перехоплюють крилаті ракети й дрони з показником успішності 98%. Підготовка пілотів-перехоплювачів – одна з найбільших перешкод на шляху створення ефективних сил дронів-перехоплювачів. Україна намагається усунути цю перешкоду, замінюючи пілотів автономними дронами зі штучним інтелектом. Такі ШІ-дрони також були б невразливими до радіоелектронного придушення. Традиційні російські засоби ППО знищуються швидше, ніж їх вдається виробляти, а ракети витрачаються швидше, ніж надходять на заміну. Немає жодних ознак, що ця тенденція зміниться, а це робить російські заводи та інфраструктуру дедалі вразливішими. Єдина надія росії – відтворити українську модель команд-перехоплювачів дронів. росія збільшує чисельність особового складу своїх Військ безпілотних систем зі 131 000 до 210 000 осіб і створить майже 1000 підрозділів у складі цих військ. Є й перешкоди – наприклад, дефіцит фінансування в 900 мільйонів доларів на етапі розгортання дронових військ у 2025-2026 роках. Серед інших викликів – створення сенсорної мережі для виявлення українських дронів. росія не використовує акустичних сенсорів, тож змушена покладатися виключно на радари, які Україна методично знищує. Без цієї спроможності розрахунки дронів і вогневі групи будуть не більш ніж точковими засобами оборони, розкиданими по полю бою. Україна стримує російську загрозу від дронів на нинішньому рівні шкоди, тоді як росія наразі не здатна завадити Україні нарощувати рівень завданих їй збитків. Українські далекобійні удари, найімовірніше, у недалекому майбутньому матимуть більший вплив на здатність росії вести війну.

Парад показав втому кремля. росіяни так і не почули, куди путін веде війну. Головне з публікації CEPA:Суттєво скорочена версія параду – значно коротша за тривалістю та чисельністю учасників, без жодного танка, бронетехніки чи ракетних установок – на тлі дедалі частіших ударів українських дронів углиб російської території останніми тижнями справила геть інше враження. Відчуття втоми поєдналося з усвідомленням того, що Кремль втрачає відчуття мети після понад чотирьох років війни проти України. День, який завжди вибудовувався довкола символізму, тепер символізував щось зовсім інше: разючий контраст між тим, чого Червона армія досягла за 47 місяців війни проти нацистської Німеччини, і тим, де перебуває армія путіна після понад 50 місяців бойових дій. Висновки невблаганні й неминучі – навіть для прихильників режиму. Ще дужче прибічників путіна дратує те, що захід на Красній площі, який претендує бути вітриною російської військової могутності, тепер так сильно залежить від поведінки президента Зеленського – зокрема від того, чи вирішить він завдати удару по росії саме цього дня. Зрештою президент Трамп і його помічники втрутилися, щоб домовитися про короткострокове припинення вогню, проте це залишило Україні моральну перевагу, що розлютило російських націоналістів. Українська загроза тепер очевидна для всіх. Атаки дронів по регіонах росії у тижні перед святкуванням створили доволі тривожне очікування того, що цього дня може статися щось справді страшне (за оцінкою аналітика відкритих джерел, у березні на територію росії було запущено близько 7 000 українських дронів – уперше більше, ніж повітряних ударів кремля). російські контрзаходи лише посилили ефект. Постійні перебої з інтернетом мали дезорієнтувати українські дрони; зокрема, у день параду повністю заблокували мобільний інтернет. Це навряд чи сприяло стриманому вшануванню мужності червоної армії. Утома від війни вже не нова. Вона стала відчутною в росії ще минулого року, коли зникли надії, які еліта покладала на те, що Трамп укладе мирну угоду, а цього року лише поглибилася. Складається враження, що більше ніхто не хоче говорити про війну — вона стала великою забороненою темою, але навіть ті, хто намагався не думати про Україну й максимально дистанціюватися від тамтешніх страждань, не могли уникнути її наслідків. Війна є постійною й дуже дратівливою фоновою присутністю, що погіршує геть усе – від економіки та повсякденного життя до подорожей і комунікацій. Отже, якщо росіяни й сподівалися на щось у День перемоги, то на якийсь сигнал від Кремля щодо того, чого чекати від війни далі. І справді, у тижні перед парадом кілька російських медіа отримали від кремля інструкції уважно стежити за промовою путіна, яка, як сказали журналістам, матиме особливе значення. Не мала. Єдиним новим елементом промови путіна став випад проти європейців, яких він тепер назвав "слухняними посібниками" (нацистських) злочинів. Втім, навіть це було звернене в минуле, а не в майбутнє – і не давало нічого, крім дедалі сильнішого відчуття, що сам Кремль втратив орієнтири. Пізніше того ж вечора, коли путін – помітно спокійніший від того, що жодної атаки не сталося, – відповідав на запитання журналістів у кремлі, він звучав бадьоріше, але так само не наблизився до пояснення того, як Москва бачить завершення війни. Навпаки, коли він виголосив обов’язкові фрази про близьке завершення бойових дій і готовність зустрітися із Зеленським, то одразу додав стільки застережень, що стало очевидно: він лише звертається до американської адміністрації; інакше виглядало б, ніби Трамп зробив путіну подарунок, не отримавши нічого натомість. Що ж до того, куди може рухатися війна, росіяни не дізналися нічого нового. Вони цілком слушно можуть непокоїтися: їхній лідер так мало говорить на цю тему, бо сам так само не певен, що робити далі. Перемога видається дуже й дуже далекою.

Таємна зброя України: адаптація. Ніщо не перевершує здатність переграти ворога розумом. Головне з публікації Марка Гертлінга: Тихо й послідовно, без зайвого галасу, Україна починає змінювати стратегічну геометрію своєї війни проти російської агресії. Причин, через які Україна повернула собі стратегічну ініціативу, багато, але всі вони зводяться до одного принципу – адаптації. Успішні командири – зазвичай ті, хто найшвидше розпізнає зміну умов, відкидає застарілі припущення й адаптується раніше за ворога – у дрібницях і у великому. За останніми оцінками ISW, у квітні 2026 року російські сили вперше з часу українського вторгнення на Курщину 2024 року зазнали чистих територіальних втрат на всьому театрі бойових дій. Темпи російського просування знижуються вже кілька місяців: українські кампанії далекобійних ударів по ключових логістичних вузлах і центрах РЕБ, проблеми росії з командуванням та управлінням, а також обмежені українські наземні контратаки разом сприяли зростанню українських успіхів по всьому полю бою. Не менш показовим є й розрив, який дедалі ширшає, між заявами кремля та реальністю на фронті. Герасимов нещодавно заявив, що цьогоріч російські сили захопили понад 1700 квадратних кілометрів і десятки населених пунктів. Однак незалежні оцінки ISW свідчать, що реальні здобутки становлять лише частку від його тверджень, а на низці ділянок російські підрозділи навіть втратили позиції. В авторитарних системах цивільні й військові посадовці нерідко підлаштовують доповіді під очікування начальства, а не під оперативну реальність. З часом такі дії спотворюють військові й політичні рішення, послаблюють здатність адаптуватися та породжують стратегічну дисфункцію. Можливо, найважливіша зміна в цій війні полягає в тому, що Україна більше не воює з росією симетрично. Тому Україна дедалі активніше переходить до ударів по вразливих місцях ширшої російської військово-промислової системи. Українські сили адаптувалися і взяли на приціл інфраструктуру, логістику, виробництво енергії, навігаційні системи та промислові потужності, які підтримують російські бойові операції. Українські удари вглиб росії збули надзвичайно успішними у пошкодженні великих НПЗ, паливних складів, об’єктів з виробництва вибухових речовин і підприємств, пов’язаних із російським виробництвом дронів і ракет. Українські атаки пошкодили Кіришський нафтопереробний завод поблизу Санкт-Петербурга – одне з найбільших російських переробних підприємств – і вразили завод "ВНІІР-Прогрес" у Чувашії, який виготовляє навігаційні та стійкі до РЕБ системи наведення для російських дронів і ракет. Українська кампанія далекобійних ударів, що дедалі ширшає, викриває для кремля незручну реальність: росія не здатна надійно захистити навіть власні тилові райони – навіть свою столицю. Навіть риторика кремля навколо цьогорічного святкування Дня перемоги відображає цю тривогу. російські посадовці публічно погрожували відплатою за можливі українські удари поблизу москви під час параду 9 травня, що підкреслює, наскільки серйозно режим оцінює зростання українських далекобійних спроможностей. Наполягання путіна провести парад, попри всі ці побоювання, напевно, замислювалося як демонстрація сили, але натомість виявило слабкість, що проступає. росія цього не зробила. Натомість російські сили продовжили наступальні дії, завдаючи ракетних і дронових ударів, які вбили й поранили десятки українських мирних жителів. Після цього російські посадовці неправдиво звинуватили Україну в порушенні перемир’я – попри докази протилежного. Цей контраст промовисто говорить про характер двох країн, втягнутих у цю війну. Ніщо з цього не означає, що війна наближається до кінця. росія залишається небезпечною та здатною завдавати величезних руйнувань. Усі боєприпаси, машини й блискучі каски світу не дорівнюють здатності вчитися й адаптуватися швидше за ворога та заганяти його в постійний цикл реакції. І саме це Україна робить дедалі краще. Вона тисне не лише на лінії фронту, а по всій росії: економічно, психологічно й політично.

SADAT – турецький аналог "Ваґнера". Ключовий інструмент турецького впливу в Африці та на Близькому Сході. Головне з публікації Сінан Джідді у National Interest: Використання Туреччиною ПВК стає дедалі вагомішою, хоч і непрозорою складовою її зовнішньополітичного інструментарію. Серед них особливо вирізняється SADAT – фактично квазідержавна структура, що стирає межу між офіційною державною політикою та прихованим примусом, за який можна уникнути відповідальності. SADAT – ПВК, заснована 2012 року відставним турецьким бригадним генералом Аднаном Танріверді, близьким соратником Ердогана. Сама компанія заявляє, що її місія – надавати військову підготовку, оборонний консалтинг і безпекові послуги передусім країнам із мусульманською більшістю. Насправді ж це воєнізований інструмент просування регіонального та ідеологічного порядку денного Анкари – поширення ісламістського екстремізму, насамперед в Африці на південь від Сахари та на Кавказі. Місія SADAT ґрунтується на наративі образи на Захід. Корпоративний маніфест компанії відверто демонструє ісламістські прагнення. Її мета – звільнити мусульманські країни "від залежності від західних хрестоносно-імперіалістичних держав" і сприяти "налагодженню оборонної співпраці та оборонно-промислової кооперації між ісламськими країнами задля створення ісламської єдності". SADAT має намір "задовольнити потреби всіх 60 ісламських країн в оборонній сфері". Компанія "сприятиме становленню ісламського світу як наддержави та формуватиме атмосферу співпраці у сфері оборони й оборонної промисловості між ісламськими країнами". Танріверді звільнили зі Збройних сил Туреччини у 1997 році через його ісламістські погляди. Після цього він заснував першу в Туреччині приватну військову компанію SADAT. Танріверді пов’язували з Ердоганом особисті довірчі стосунки. Від моменту створення SADAT надавала військову та охоронну підтримку, а також навчала формування ісламістського спрямування в Лівії, Азербайджані, країнах Західної Африки, Сирії та Іраку. Танріверді помер у 2024 році, але SADAT, як і її російський відповідник, "Ваґнер", пережила свого засновника. Незадовго до смерті Танріверді закликав створити ісламську "армію для Палестини" та погрожував, що будь-які операції Ізраїлю в Газі мають спричинити удари по Тель-Авіву. У його баченні цього мали досягти шляхом створення спільної ісламської армії. Син Танріверді прагне заповнити будь-який вакуум, що утворюється в регіоні через відхід США, Європи чи помірковано налаштованих арабських партнерів. Точна кількість найманців, яких використовує SADAT, невідома. Однак ця організація сприяла терористичній діяльності, готуючи й вербуючи бойовиків для "Фронту аль-Нусра" та "Ісламської держави". У вересні 2024 року Вірменська асоціація юристів також звернулася з вимогою запровадити глобальні санкції за "законом Магнітського" проти SADAT через "звинувачення у серйозних порушеннях прав людини та причетність до насильства й дестабілізації в зонах конфліктів ". SADAT відіграє ключову роль у прагненнях турецького керівництва нарощувати військову силу та ісламістський вплив в Африці й зберігає присутність у дев’яти країнах Африканського Рогу, Сахелю та Магрибу. Свою першу закордонну місію ПВК розпочала в Лівії у 2013 році. Під час турецької інтервенції 2020 року SADAT керувала діями 5 000 сирійців, завербованих для участі в боях на боці уряду в Триполі. Останнім часом ПВК поширила свою діяльність на Сахель, де охороняє турецькі економічні інтереси та забезпечує безпеку жорстоких диктаторів. У 2024 році французькі журналісти повідомили, що SADAT почала комплектувати особисту охорону лідера малійської хунти Ассімі Гоїти. ООН звинуватила Гоїту та його сили у масових убивствах і безсистемному насильстві проти мирного населення. У серпні 2020 року SADAT почала вербувати й перекидати від 1 500 до 2 000 сирійців для боїв на боці Азербайджану в Нагірному Карабасі. Президент Франції Еммануель Макрон посилався на розвідувальні дані, згідно з якими 300 із цих сирійців були членами джихадистських угруповань.

Напередодні 9 травня. Як Україна приносить війну в росію. Дещо зі статті Wall Street Journal:Відколи понад чверть століття тому путін прийшов до влади, він розбудовував нову державну релігію довкола 9 травня – річниці перемоги Радянського Союзу над нацистською Німеччиною та найсакральнішого дня в російському календарі.У суботу путін уперше очолюватиме парад у День перемоги в момент, коли його війна проти України вже перевершила за тривалістю війну Радянського Союзу з нацистами.Святкувати йому немає чого. Безперервні удари українських дронів по росії, зокрема й по столиці, змусили путіна просити про припинення вогню на час урочистостей. Організатори параду, посилаючись на загрози безпеці, значно зменшили масштаб заходу: скасували показ бронетехніки та марш військових курсантів. У москві на кілька днів планують перервати роботу мобільного зв’язку та інтернету.На тлі того, як фронт стоїть, втрати росії перевалили за мільйон, економіка занепадає, а ракетні й дронові удари стали буденністю, за останні місяці країною прокотилася хвиля глибокого невдоволення. Воно потенційно становить найсерйознішу загрозу правлінню путіна за весь цей час і може виявитися підступнішим за провалений заколот ватажка Євгена Пригожина 2023 року.російські спецслужби відповіли новими драконівськими обмеженнями, заблокувавши більшу частину активності в інтернеті за зразком китайського "великого фаєрволу". Ці обмеження, які виправдовують необхідністю запобігати дроновим ударам, настільки жорсткі, що навіть провладні націоналісти, які підтримують війну, заговорили про наближення революції. Московськими салонами ширяться чутки про нібито підготовку перевороту і про міжусобну боротьбу між різними гілками силового апарату.Це не означає, що революція неминуча. Але зміна настроїв вражає порівняно і з ситуацією ще у грудні минулого року, коли російські посадовці плекали надії, що Трамп змусить Україну укласти мирну угоду на умовах москви, зніме економічні санкції та дасть зелене світло "бізнесу як завжди".Психологічно переломним моментом став січень. Саме тоді путінська так звана "спеціальна військова операція", яка, за кремлівським наративом, має на меті "денацифікувати" Україну, перевершила за тривалістю війну з нацистською Німеччиною 1941-1945 років."Кожен день відтоді посилює відчуття, що ми не гідні пам’яті наших дідів, – заявив колишній спічрайтер путіна Аббас Галлямов. – путін створив цей культ дідів, і тепер він обертається проти нього".Провоєнна російська медіазнаменитість Анастасія Кашеварова підкреслила зміну суспільних настроїв, коли цього тижня написала в Telegram, що діди в Другій світовій "уже на цей момент дійшли до Берліна, а ми чомусь продовжуємо тільки махати кулаками й нести нісенітниці про червоні лінії".Удари українських дронів і ракет по російських об’єктах нафтового експорту, НПЗ та військових підприємствах за останні місяці стали звичним явищем. Близько 70% населення росії, зокрема й території за 1700 км від кордону, які вважали себе захищеними, тепер перебувають у зоні досяжності Києва. Спочатку ці атаки створювали ефект "згуртування навколо прапора". Але тепер, коли українські сили стають дедалі ефективнішими, ці удари радше демонструють слабкість путіна."путіна сьогодні сприймають як старого діда, діда, що не уявляє реального стану справ у житті людей", – пояснив Олександр Баунов. "Його більше не сприймають як захисника. Його більше не сприймають як Супермена", – додав він."Усі, можливо, крім путіна, почали розуміти, що війна йде не за планом", – пояснив професор історії Університету Джонса Гопкінса Сергій Радченко.Для Радченка ключовою переломною точкою стала серія українських атак, які за останні тижні спустошили нафтопереробний завод і нафтоекспортний порт Туапсе на Чорному морі. "Висновок, який дехто міг би зробити тепер, – війна була поганою ідеєю. Для інших, звісно, висновок такий: її ведуть недостатньо рішуче", – зазначив Радченко."Історично такі настрої зазвичай передують революціям", – зазначив Галлямов.

Кремль нав'язував російську як інструмент імперії. Тепер її вплив невпинно слабшає. Головне з колонки Стівена Бланка:російська мова втрачала позиції ще до повномасштабної загарбницької війни проти України, що почалася чотири роки тому. Імперська політика росії лише пришвидшила цей процес.Вторгнення росії та її триваюча війна проти України були й залишаються війною з метою національного знищення – спробою викорінити саму ідею окремішнього українського народу та держави. Офіційно проголошеною причиною вторгнення 2022 року було, мовляв, "звільнення російськомовних від багаторічної дискримінації та насильства за етнічною та релігійною ознаками з боку неонацистського керівництва України".Цей імперський привід сягає корінням Петра І та його походів на Балкани й існує досі. Зрештою, Сталін послуговувався тією ж тезою – нібито Польща пригнічувала свої російську, білоруську та українську меншини, зокрема відмовляючи їм у праві на рідну мову, – як приводом для вторгнення в Польщу 1939 року та включення до СРСР територій нинішньої Західної України. Згодом, як і за царату, будь-які спроби обстоювати українську мову та національність зазнавали системних репресій.За таких обставин навряд чи дивно, що всі держави-наступниці – від Центральної та Східної Європи до Центральної Азії – перейшли на навчання рідними мовами і почали заохочувати своїх громадян вивчати іноземні мови, зокрема англійську. У Центральній Європі цей процес розпочався майже одразу після демократичних революцій: станом на 2024 рік англійською на розмовному рівні володіло утричі більше чехів, ніж російською, а в Польщі співвідношення сягало 5:1.Зрозуміло, що для російських імперіалістів на кшталт путіна, який публічно заявляв, що саме росія була Радянським Союзом, тобто всі національні меншини СРСР були росіянами, хотіли вони того чи ні, – ці тенденції є нестерпними.путін, звісно, не самотній – ціла когорта підлесників і далі просуває цю тезу. росія очікує від своїх сусідів, що ті обмежать власний суверенітет як умову російської безпеки, – обмеження, яке очевидно поширюється й на їхню мовну політику. Так само російський уряд, наслідуючи сталінські та царські моделі, торік заборонив викладання української мови навіть на окупованих територіях України.Попри це, така політика й обстоювання першості російської мови за кордоном, на тлі того, як москва пригнічує використання неросійських мов серед власних меншин, дедалі більше видають істеричність і надрив, надто коли Україна у відповідь почала позбавляти мову окупанта привілейованого статусу.москва і далі інвестує в поширення російської мови в Центральній Азії, але наражається на труднощі. Підтримка рідних мов, а подекуди й законодавче закріплення їхньої першості, у регіоні дедалі помітніші. Хоча володіння російською та її викладання лишаються поширеними, а її значення – реальним, її статус слабшає у міру того, як ці країни утверджують свою свободу та поглиблюють глобальні зв’язки поза росією.У 2025 році, коли міністр закордонних справ Лавров зауважив, що на узбецькому меморіалі "Скорботна мати" написи виконано узбецькою та англійською, але не російською, здійнявся справжній шквал обурення – це засвідчило зростання прихильності до національної мови й водночас свободу Узбекистану у виборі мовної політики.Оскільки економічна потуга росії та її зовнішній вплив продовжують занепадати, імовірно, зменшуватиметься й привабливість і актуальність російської мови. Проте, оскільки російські еліти і досі сприймають росію як імперію, що панує над сусідніми територіями з обмеженим суверенітетом, вони не зможуть спокійно сприйняти відступ російської як головного засобу міжетнічного та регіонального спілкування.Як трагічно демонструє війна в Україні, імперія залишається типовим для росії вибором, а разом з нею – і незаперечна першість російської мови. Але ця війна, як і тенденції в Центральній Азії та поза нею, так само ясно показує, що незворотний імперський занепад уже почався.

Чи може Україна глушити російські балістичні ракети? Оцінка варіантів "м'якого ураження" для ПРО. Головне з допису Фабіяна Гоффманна:Упродовж війни в Україні час від часу з'являються повідомлення про те, що українські системи РЕБ успішно глушили російські балістичні ракети, змушуючи їх відхилятися від запланованих цілей.Нещодавно один проєкт у сфері РЕБ заявив про "збиття" 58 із 59 авіаційних балістичних ракет Х-47М2 "Кінджал". Ймовірно, це означає, що система РЕБ настільки порушила навігацію ракет, що зробила їх неспроможними досягти цілей.Звичайні балістичні ракети малої та середньої дальності, зокрема ті, які росія застосовує проти України, зазвичай покладаються на архітектуру наведення, що поєднує інерціальний вимірювальний блок (IMU) із приймачем глобальної навігаційної супутникової системи (GNSS).IMU – це автономна навігаційна система, яка відстежує рух і орієнтацію ракети від моменту запуску, щоб обчислювати її положення впродовж усього польоту. Її головна перевага полягає в тому, що вона не потребує зовнішніх сигналів. Головне обмеження – інтеграційний дрейф: невеликі похибки вимірювань накопичуються з часом і породжують дедалі більші похибки визначення положення, які знижують точність.Щоб подолати інтеграційний дрейф і зберегти вищу точність на великих відстанях, балістичні ракети покладаються на корекцію від GNSS, яка періодично оновлює IMU супутниковими даними про положення. Поєднання цих двох систем може суттєво зменшити кругове ймовірне відхилення ракети.РЕБ може використати залежність балістичних ракет від GNSS для забезпечення високої точності.Транслюючи шум одночасно в обох частотних діапазонах, наземний глушник може заглушити сигнал ГЛОНАСС на приймачі ракети, через що навігаційна система не зможе відрізнити супутникові сигнали від перешкод. У цей момент навігаційна система змушена повернутися до інерціального наведення на решту польоту або до моменту відновлення супутникового сигналу. Через інтеграційний дрейф це поступово знижує точність: що довше ракета летить без визначення положення через GNSS, то більшою стає похибка.Високопотужні наземні глушники того типу, які вже розгорнуті Україною та росією і розташовані в межах кількох сотень кілометрів від траєкторії ракети, в принципі здатні досягти співвідношення "перешкода – сигнал", необхідного для пригнічення приймача та блокування супутникової корекції.Втім, ефективність глушіння також залежить від кількох інших чинників, зокрема від того, чи має GNSS-антена ракети засоби протидії глушінню, а також від того, як антена орієнтована відносно глушника в той чи інший момент польоту.Щоб операція з глушіння російських балістичних ракет, що наближаються, мала реальні шанси на успіх, імовірно, мають збігтися кілька технічних та операційних умов.По-перше, глушник повинен забезпечити пряму видимість ракети під великими кутами місця. Тому ефективне глушіння GNSS балістичних ракет потребує антени з фазованою решіткою, здатної електронно спрямовувати випромінювання під великі кути місця, або, як альтернативи, висотної платформи на кшталт літака чи безпілотника.По-друге, глушник повинен бути активним і перебувати в межах ефективної дальності ще до того, як ракета завершить серединну ділянку польоту. Вікно, протягом якого супутникова корекція є найкритичнішою, охоплює лише частину цього часу, що висуває жорсткі вимоги до раннього попередження. По-третє, глушіння має тривати достатньо довго, щоб не допустити суттєвої корекції положення.По-четверте, створення сигналів-перешкод, потрібних для глушіння захищеного GNSS-приймача військового класу, висуває високі вимоги до апаратури та допоміжної інфраструктури. Разом ці компоненти створюють помітний фізичний та електронний слід, що може зробити систему вразливою до контрударів.Оскільки війна на Близькому Сході пришвидшила глобальний дефіцит ракет-перехоплювачів балістичних ракет, система РЕБ, здатна доповнити цю оборонну архітектуру, навряд чи могла б з'явитися більш своєчасно.

Війна в Ірані показує цінність України як союзника. Україна може допомогти іншим протистояти загрозам з боку авторитарних держав. Головне з колонки Ріші Сунака у The Times:Коли король попросив мене сформувати уряд, це було вперше і для мене, і для нього. Та я швидко усвідомив: хоч я і був новачком на міжнародній арені, він – найдосвідченіший дипломат у світі. Президент Зеленський був рідкісним, якщо не унікальним, прикладом світового лідера, з яким я зустрічався, але не зустрічався король.З огляду на весь цей досвід, я не здивувався, з якою елегантністю Його Величність під час свого успішного візиту до Вашингтона минулого тижня змусив Джея Ді Венса – людину, яка називала припинення допомоги Україні одним з найбільших досягнень на своїй посаді – аплодувати королівському заклику до західної солідарності з Києвом.Послання монарха було необхідним. У короткостроковій перспективі росія виграла від війни США з Іраном. Її нафтові доходи зросли приблизно на 150 мільйонів доларів на день завдяки стрибку цін через ситуацію в Ормузькій протоці та рішенню США призупинити санкції проти російської нафти на час цього конфлікту. москва також виграє щоразу, коли НАТО розколоте – а зараз це, безперечно, так.Але Україна – стійка на полі бою. У березні росія вперше за два з половиною роки не здобула жодного загального просування на лінії фронту. Сила України на полі бою – це не лише хоробрість її солдатів, а й їхня винахідливість. Дрони українського проєктування зробили майже неможливим для росії зосередження сил, потрібних для просування.Київ тепер має всі підстави претендувати на статус країни з найпередовішою у світі індустрією оборонних технологій: у 2025 році він виробив більше дронів, ніж усі країни НАТО разом узятих. Конфлікт з Іраном підтвердив, що природа війни змінилася, а Україна – це країна із західного табору, яка найкраще знає, як воювати по-новому. Саме тому так багато країн Перської затоки кинулися підписувати оборонні угоди з Києвом, відколи почалися іранські атаки.Така майстерність в оборонних технологіях робить країну цінним партнером. Україна – не прохач милостині, а нація, яка може допомогти іншим протистояти загрозам з боку осі авторитарних держав – Ірану, росії, Китаю та Північної Кореї, які постійно обмінюються бойовими технологіями. Оборонні технології стануть для України цінною експортною галуззю. Це важливо, бо хоча країна може забезпечити своє виживання на полі бою, її довгостроковий успіх потребуватиме міцної економічної бази.На запрошення Зеленського і колишньої міністерки фінансів Канади Христі Фріланд я входжу до Міжнародної консультативної ради з економічного відродження України. З одного боку, завдання вражає масштабом: вартість відбудови України протягом наступних десяти років більш ніж утричі перевищить ВВП країни.Та з іншого боку – мало країн мають більший потенціал. Україна поєднує освічене й підприємливе населення зі значними природними ресурсами. Це одна з найбільш технологічно грамотних націй Європи. Одна з найгостріших проблем Заходу – залежність від Китаю в постачанні критичних мінералів, які є ключовими для сучасного виробництва. Україна може допомогти з цим. Вона – другий у світі виробник галію, незамінного для систем радіоелектронної боротьби, і має поклади 21 з 30 найкритичніших сировинних матеріалів.Тож як цей потенціал реалізувати? Це, безперечно, потребуватиме міжнародних інвестицій. А це, своєю чергою, залежатиме від довіри до верховенства права: передбачувана та доброчесна судова система і механізм вирішення спорів між інвестором і державою будуть тут принциповими. Київ це розуміє і тепер мусить продемонструвати світові прогрес.Виконання цих реформ також життєво важливе для зусиль України стати членом Європейського Союзу. Ця мета набула ще більшої ваги з огляду на те, що США виступають проти ідеї членства України в НАТО.

Швидкість замість обмірковування. Оборонний ШІ за межами заголовків. Головне з публікації RUSI:Упровадження ШІ нині набирає обертів у несекретних і таємних оборонних системах, перетворюючи темп ухвалення рішень в армії.Втім, хоча базові принципи аж ніяк не є новим явищем для американської та ізраїльської військових архітектур, поширення цих інструментів на всіх рівнях оборонної структури заслуговує на більшу увагу. У міру того як інструменти ШІ стають невід'ємною частиною корпоративної ІТ-інфраструктури та оперативних систем виконання бойових завдань, вони нормалізуються й несуть ризик того, що людський розсуд буде проміняно на гонитву за швидкістю.Значну частину медійної уваги привернуло використання ШІ армією США для ураження цілей у війні в Ірані. За повідомленнями, Claude від Anthropic використовували в системі Palantir Maven Smart System (MSS) для допомоги в американському цілевказанні, що дало змогу уражати тисячі цілей за лічені дні.Відколи Algorithmic Cross Warfare Team (більше відома як Project Maven) уперше прагнула інтегрувати ШІ в робочі процеси Міністерства оборони майже десятиліття тому, ШІ став невіддільною частиною цифрової модернізації завдань цілевказання – не лише в США, а й у таких арміях, як китайська, російська, українська та британська.Новизною, схоже, є масштаб і темп спільних американо-ізраїльських операцій в Ірані. США раніше не проводили високоточних ударів у такому темпі за всю свою сучасну історію – і це досягнення, схоже, стало можливим завдяки повсюдному впровадженню ШІ в їхні цифровізовані системи.Незалежно від наявності жорстких запобіжників, ця взаємозалежність людей і машин, що працюють у різному темпі, несе ризик того, що технологія керуватиме людським ухваленням рішень, а не лише сприятиме йому.Алгоритми не замінюють людей повністю – вони не просто беруть усі сирі дані й видають готовий, затверджений профіль цілі. MSS – це платформа, що інтегрує дані з широкого кола джерел у єдину панель управління, де розміщено цілу низку інструментів для робочих процесів ухвалення рішень, зокрема для цілевказання. Багато з цих інструментів задіюють ШІ і використовуються для злиття даних і розвідувальної інформації; виявлення, ідентифікації, класифікації та супроводу об'єктів і людей; оцінки супутньої шкоди; оцінки результатів після удару.Проте автоматизація не звільняє від відповідальності: навіть якщо ціль уражено без явного людського рішення, мають бути командири й аналітики, яких притягуватимуть до відповідальності за будь-які помилки чи прорахунки, що призводять до жертв серед мирного населення.Навіть якщо терміновість диктує добір цілей під тиском, ми мусимо притягувати Міністерство оборони до відповідальності за те, як їхні внутрішні процеси адаптуються до впровадження ШІ. Внутрішні механізми підзвітності мають залишатися надійними та прозорими.Цілевказання на основі ШІ забрало всю увагу на себе. Така монофокусність ризикує залишити поза увагою інші застосування в обороні.Допоміжні функції часто наводять як основні сфери використання оборонного ШІ – від удосконалених ланцюгів постачання до прогнозувальних алгоритмів, що оптимізують графіки обслуговування військової техніки.З огляду на потенціал підтримки оборонних кібероперацій у системах федерального та національного уряду США та в центрах оперативного моніторингу безпеки, перетин ШІ з кіберобороною заслуговує на пильнішу увагу.Хоча армія США доклала чимало зусиль до етичних міркувань у використанні ШІ, виклики залишаються – особливо щодо надмірної залежності військового персоналу.Європейські союзники вже активно шукають європейський технологічний суверенітет, зокрема для застосувань ШІ в обороні. Але зростання європейських компаній, що пропонують альтернативи американським оборонним технологічним постачальникам, – це не лише питання довіри, а й безпосередня економічна конкуренція.Якщо громадське сприйняття використання ШІ в іранському конфлікті й далі асоціюватиметься з жертвами серед мирного населення, це може стати ще одним поштовхом для європейської оборонної техноекосистеми.

У Європи проблема з пальним. Вона не знає, скільки його має. Головне з публікації Politico:Поки авіакомпанії залишають літаки на землі, а посадовці закликають громадян обмежити поїздки, європейські зусилля із запобігання дефіциту, спричиненому війною в Ірані, наражаються на несподівану перешкоду: ніхто не знає, скільки пального континент насправді має.Війна в Ірані штовхає вгору рахунок Європи за викопне паливо. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що конфлікт коштує ЄС майже 500 мільйонів євро на день у вигляді вищих витрат на енергоносії."У Європі ми маємо чітке уявлення і певні зобов'язання до травня й червня… що буде далі – спрогнозувати важко", – пояснив виконавчий директор DHL Group Тобіас Маєр. Інформація про державні резерви нафти й газу зазвичай прозора й актуальна, національні посадовці регулярно проводять зустрічі для обміну інформацією, а компанії час від часу добровільно діляться даними про власні запаси.Але поза цим посадовці, які прагнуть знати, коли може закінчитися пальне, мають дуже мало даних. Це сліпа пляма, через яку вони ризикують не помітити дефіциту або будуть змушені ухвалювати екстрені рішення на основі неповної інформації.На високорівневому саміті минулого місяця міністри Бельгії, Нідерландів та Іспанії закликали ЄС посилити моніторинг і аналіз у режимі реального часу, особливо щодо нафтопродуктів."Ми маємо дуже обмежені знання й дані щодо ринку газу й нафти. Наше розуміння того, що вводиться в обіг, що вилучається і відправляється різними маршрутами… моніторингу ринку точно бракує", – зазначив один із європейських високопосадовців енергетичного міністерства.Коли йдеться про нафтопродукти, як-от дизель і авіаційний гас, картина ще туманніша. Більшість запасів перебуває поза полем зору – у розпорошених комерційних сховищах у різних галузях, а компанії неохоче розкривають чутливі ділові дані, які за законом не зобов'язана надавати.Навіть дані Міжнародного енергетичного агентства, яке минулого місяця координувало історичне вивільнення 400 мільйонів барелів нафти, з тієї ж причини неминуче обмежені."В ідеальному світі ми б мали доступ до досконалої інформації, – зазначив посадовець Єврокомісії. – Але зрештою вона настільки якісна, наскільки якісне те, що нам надають".Від початку війни міністри енергетики закликають Європейську комісію посилити здатність блоку оцінювати запаси по всьому континенту. Сама Єврокомісія представила плани створення "Паливної обсерваторії", яка б "відстежувала виробництво, імпорт, експорт і рівень запасів транспортних видів пального в ЄС".Газ відстежувати найлегше, хоч і недосконало. Правила, запроваджені після дефіциту, спричиненого повномасштабним вторгненням росії в Україну у 2022 році, зобов'язують країни ЄС щороку до зими заповнювати сховища до 90% національних потужностей.Євростат також моніторить нафтопродукти в межах Європи, але оновлює дані рідко й нерегулярно. Останній відносно повний набір даних – за січень.На той момент більшість країн ЄС, за винятком Латвії, Ірландії та Кіпру, відповідала вимогам блоку щодо утримання щонайменше 90-денних запасів нафти й нафтопродуктів. Резерви складалися переважно із сирої нафти, дизелю та сировинних матеріалів, з обмеженою кількістю бензину й авіаційного гасу."Ми знаємо, що вони мали б мати в запасах. Але що вони мають у будь-який конкретний момент – цього ми насправді не можемо знати", – додав високопосадовець європейського енергетичного міністерства.Те, що відомо, не дуже втішає. Газові запаси Європи були низькими ще до удару по Ірану – у середньому менш як 30% національних потужностей через різке зниження за зиму.Запаси сирої нафти теж можна відстежувати майже в режимі реального часу. В останньому звіті МЕА детально йдеться, що європейські запаси були низькими вже у лютому порівняно з попереднім роком.Відстежувати запаси авіаційного гасу набагато складніше. Дані щодо цього пального беруться переважно з добровільних розкриттів компаній, і брак прозорості узгоджується з тривалими розбіжностями щодо того, скільки пального ще лишилося в Європі.