А поки Житомир раптово перетворився на театральну столицю країни — завтра «Макбет», в понеділок «1984», — мій канал тимчасово стає навколокнижковим і навколокультурним.Мало мені в житті драми 😅, то я вирішив ще й подивитись Hamnet. Екранізацію роману Hamnet Меґґі О'Фаррелл.І от що хочу сказати.Іноді дивишся фільм і не дуже розумієш, за що там Оскари, фестивалі і вся ця велика любов критиків. Так от…. Тут не той випадок.Це дуже сильне кіно.Причому не за рахунок «події». Воно працює атмосферою, емоціями, акторами, якимись дуже точними речами між людьми, тою магією між персонажами, про яку багато говорять, але яку мало хто бачив.  Тут переплетіння втрати, сили природи і алюзії , сімейної драми, «Гамлета», болю і любові, прощання і прийняття. Твори Шекспіра, вплетені в біографію його сіміі, вплетені в історію фільму. І все це дуже красиво зібрано.Картинка — шикарна. Прямо дуже. Але не в стилі «дивіться як ми вміємо красиво знімати». Вона тут працює на історію. Довгі, безмежно глибокі кадри, тиша, обличчя, світло. Місцями прямо зависаєш.І актори… ні, не так. АКТОРСЬКІ РОБОТИ.Джессі Баклі просто неймовірна. Реально заслужила всі нагороди за цей фільм. Пол Мескал дуже хороший. Але мене ще страшенно вразили діти. А це рідкість. В кожному кадрі працює кожен актор, тут немає статистів, всі вкладаються в дію, або емоцію  І що важливо — фільм не сюсюкається з глядачем. Він емоційно важкий. Але це і не те фестивальне кіно, яке дивишся через силу і думаєш «ну мабуть я недостатньо розумний». Тут є баланс.В підсумку — це дуже сильна драма. Не мелодрама, які я ненавиджу. А саме драма.Тому якщо хочеться просто щось легке на вечір — не раджу. А якщо хочеться великого і справжнього кіно, після якого ще якийсь час сидиш мовчки — то це воно.І так. Дивився на Мегого. Все легально 🙂