Юрій Рокецький — «Всьо чотко. Сергій Кузьмінський і Брати Гадюкіни»

Послухав в «Наш формат» голосом автора — і це той рідкісний випадок, коли озвучка не просто не заважає, а додає ще один шар — особистий. Сидиш і ніби слухаєш історію десь на кухні, під гітару, пиво і трохи диму. І що я вам скажу, «чуваки»…це один із найкращих українських нонфіків, які я читав/слухав за останній час. Іронія в тому, що я ніколи не був фанатом «Гадюкіних». Ну тобто «Файне місто Тернопіль» знав, «Наркомани на городі» теж, але без фанатизму. Просто давно хотів зрозуміти, як народжувалась українська музика 90-х. І тут — попадання в десятку. Рокецький дуже чітко відчуває матеріал. Бо сам із цієї культури. І це видно. Але найважливіше — він не робить із Кузі ікони. Кузя тут живий. Талановитий. Смішний. Дикий. Залежний. Харизматичний. Такий, про якого можна сказати і «геній», і «ну ти даєш…», або ікона чи панк? І от із цього всього складається дуже чесна історія. Окремий кайф — як книжка розгортається ширше за сам гурт. Це не просто біографія. Це зріз епохи.80-ті, підпільні концерти, «Червона рута», перші роки незалежності, голодні 90-ті, рейви, телевізійні тусовки, Пугачова зі своїми «різдвяними вечорами», наркоманські притони і групи анонімних наркоманів — і все це вплітається в історію дуже органічно. Читаєш (слухаєш) і ловиш себе на думці, що це не про «один гурт». Це про те, як взагалі щось народжується з нічого. Навіть не з нічого, мінусу і відʼємності. «Я вернувся домів… а там вже всі свої»«Файне місто Тернопіль…»«Наркомани на городі…»І раптом ці рядки вже звучать трохи інакше. Бо ти розумієш, звідки вони. Навіщо і чому вони. Ще одна сильна штука — обсяг роботи. Купа свідчень, історій, голосів. І з цього зібрано не музейний експонат, а нормальну живу людину. Після книги ще довго ходиш і думаєш. Про це покоління. Про те, що воно нам дало. І як дивно працює памʼять. Бо нація складається не тільки з «правильних» героїв. А й із таких, як гашишний наркоман Кузя. І це теж частина нас. Коротко:історія людини, гурту і декілька епох країни. І воно зшито органічно і цікаво. Клас. Це — чотко.